Мова – один з важливих об’єктів правових відносин між громадянами, установами та органами влади, оскільки є засобом формування офіційних, усних, письмових, інформаційних повідомлень, заяв, звернень тощо. Саме за допомогою права закріплюються основи використання мов у різних публічних державних та суспільних сферах. Динамічність розвитку мови, її багатофункціональність дозволяє говорити про існування особливих мовних відносин, що входять у сферу правового впливу. Метою такого правового регулювання національно-мовних відносин є встановлення порядку використання національних мов у певних сферах суспільного життя, закріплення мовних прав та обов’язків національної спільноти та окремої людини.
Встановлено межі правового регулювання мовних відносин. Із сфери національно-мовних відносин виокремлюється та частина, яка підлягає правовому регулюванню – це, перш за все, публічні мовні відносини. Тобто відносини, які пов’язані з діяльністю держави, її органів та посадових осіб, державних підприємств, установ та організацій; відносини, обов’язковим учасником яких є органи державної влади. Ці зв’язки складаються в галузі законотворчості, діяльності органів державної влади, судочинства, офіційного діловодства, у роботі державних наукових установ та навчальних закладів, державних засобів масової діяльності, у Збройних Силах тощо. Державно-правове регулювання цих відносин у приватній сфері взагалі не здійснюється, але у законодавстві країни можуть бути закріплені загальні мовні свободи людини (наприклад, право на свободу вибору мови спілкування у приватних стосунках). Тому, на відміну від цивільного законодавства, із сфери конституційно-правового регулювання фактично випадає широке коло взаємовідносин громадян між собою як приватних осіб. Державна мова є одним з основних факторів державотворення, символом української державності, показником державного і національного суверенітету. Автор доводить, що державна мова в політичній, соціально-економічній та культурній сферах суспільного життя виконує консолідуючу функцію, оскільки дає можливість об’єднати представників усіх національностей, що проживають в межах території держави, в єдину соціальну спільноту – народ країни. Крім того, державна мова є однією з основних ознак держави, що дозволяє її ідентифікувати як самостійну і суверенну державу. Тобто іншою важливою функцією державної мови є символічна. Також, державна мова є мовою, якою ведеться діловодство в органах державної влади, мовою, якою видаються нормативно-правові акти держави, мовою офіційних заходів, тобто виконує функцію засобу офіційного спілкування у країні.
Основними ознаками державної мови є: 1) це національна мова, а не штучно створена, тобто мова, що виникла в результаті природного розвитку певної національної спільноти; 2) наявність у цій національній мові літературної, письмової форми, функціонально-стилістичної розвиненості та лексичної бази; 3) це є, як правило, мова титульного етносу у багатонаціональній державі, тобто такого, за яким названо національно-державне або національно-територіальне утворення; 4) це мова, яку проголошено державною у конституції або законі відповідної держави; 5) характеризується особливою сферою функціонування: це мова опублікування нормативно-правових актів держави, мова, якою ведеться діловодство в державних органах, мова судочинства, мова діяльності державних органів, офіційних назв, вивісок і т.д.; 6) держава повинна забезпечувати її функціонування на своїй території. Отже, державна мова – це національна мова, як правило, титульного етносу у багатонаціональній державі, яку проголошено державною у конституції або законі, що характеризується особливою сферою застосування
