Окрему групу прав людини становлять права національних меншин. Досить поширеним є твердження про первинність і вищість прав людини, проте їх не можна протиставляти правам національних меншин. Дотримання прав людини як індивіда може бути досягнуто лише за умови одночасного забезпечення тих його прав і свобод, що пов’язані з його національно-етнічною належністю, адже переважна більшість людей усвідомлює свою належність до певної нації чи національно- етнічної групи, ототожнює себе з певною культурою, визнає своїми певні морально-етичні норми, звичаї та традиції, що впливає і на їх світосприймання, і на формування світогляду, і на поведінку, а значить, і на ставлення до прав інших людей, до правових норм і правової системи в цілому. До того ж не можна забезпечити права окремої людини, якщо національна меншина чи національна група, до якої вона належить, зазнає дискримінації, принижень, утисків і поневірянь, перебуває в пригнобленому стані.
Саме тому на сучасному етапі розвитку людства особливого значення набуває забезпечення прав національних меншин як обов’язкова передумова досягнення міжнаціональної злагоди та стабільного демократичного розвитку. Необхідність захисту прав національних меншин стала однією з головних причин виникнення перших міжнародно- правових норм, пов’язаних із правами і свободами людини. Але до визнання самого факту існування окремих, особливих прав національних меншин, а також прав людини, пов’язаних з її національно- культурним розвитком, людство йшло занадто довго. Окремі права національних меншин знайшли своє визнання і відображення в Декларації про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин, 1992 року та в інших міжнародних правових документах.
У Віденській декларації від 9 жовтня 1993 р. держави-члени Ради Європи визнали, що «головним для демократичної стабільності і безпеки нашого континенту є захист національних меншин». Першого лютого 1995 р. держави-члени Ради Європи підписали Рамкову конвенцію про захист національних меншин, у якій, по-перше, визначено перелік основних прав національних меншин, а по-друге, на держави покладаються зобов’язання щодо створення належних умов для збереження самобутності національних меншин і забезпечення їх особливих прав. На захист мов національних меншин спрямована Європейська хартія регіональних мов та мов меншин, ратифікована Верховною Радою України 15 травня 2003 року.
Міжнародне співтовариство визнає за національними меншинами право на існування, на батьківщину, визначати свою національну належність (належати чи не належати до національної меншини), на самовизначення, на захист від дискримінації, на мир і безпеку, на економічний, соціальний та культурний розвиток, вільно розпоряджатися природними ресурсами тощо.
Правовий статус національної меншини — це сукупність юридичних чинників, які сприяють збереженню національно-етнічної самобутності національної меншини, обумовлюють її існування, безпосередньо і суттєво впливають на подальший розвиток національної меншини як усталеної соціальної спільноти, що склалася історично. Це певний набір факторів, що обумовлюють місце, роль і правове положення національної меншини в суспільстві, у взаємовідносинах з іншими соціальними спільнотами, й передусім з більшістю населення, іншими національними меншинами та етнічними групами, а також із державними органами та органами місцевого самоврядування.
До правового статусу національних меншин входять такі основні елементи:
а) принципи правового статусу національних меншин;
б) основні права національних меншин;
в) основні обов’язки національних меншин;
г) гарантії реалізації прав національних меншин.
Принципи правового статусу національних меншин — це провідні, основоположні, засадничі, фундаментальні ідеї та вимоги, згідно з якими і в межах яких здійснюються визнання і формально-юридичне визначення в міжнародно-правових документах та нормативно-правових актах національного (внутрішнього) законодавства окремих держав основних прав і обов’язків національних меншин та гарантій їх реалізації.
Головними принципами правового статусу національних меншин є такі: 1) визнання та поваги прав окремої особи, прав національних меншин і прав будь-яких інших національно-етнічних спільнот; 2) рівноправність (рівні права осіб, що належать до національних меншин, та рівні права національних меншин як спільнот); 3) неприпустимість дискримінації національних меншин, проявів расизму, ксенофобії, антисемітизму; 4) взаємопов’язаність та взаємозалежність прав і обов’язків національних меншин; 5) універсальність та неподільності прав національних меншин; 6) невід’ємність прав національних меншин; 7) подолання міжнаціональної напруженості та непорозумінь шляхом взаємних консультацій, діалогу та пошуку компромісів; 8) визнання та повага територіальної цілісності держав і непорушність існуючих кордонів тощо.
