Серед численних нормативно-правових актів в Україні щодо питань власності провідними є Конституція України, Закон України "Про власність" від 7 лютого 1991 p., Цивільний (книга 3) та Господарський кодекси України.
Цивільний кодекс України, у книзі 3 "Право власності та інші речові права" дає таке визначення праву власності: "Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316)". "Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання [власника] та місцезнаходження майна" (ст. 317).
Цивільний кодекс України визначає такі форми права власності:
- право власності Українського народу (ст. 324);
- право приватної власності (ст. 325);
- право державної власності (ст. 326);
- право комунальної власності (ст. 327).
Господарський кодекс виокремлює ще й підприємства колективної власності. Таким підприємством вважається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників).
Суб'єктами права власності відповідно до ст. 3 Закону України "Про власність" можуть бути також інші держави, їх юридичні особи, спільні підприємства, міжнародні організації, громадяни інших держав та особи без громадянства. Іноземні юридичні особи та громадяни можуть стати власниками майна в Україні у разі придбання об'єктів приватизації, а також внаслідок здійснення іноземних інвестицій у формах, визначених Законом України "Про режим іноземного інвестування".
Право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном.
Володіння – це фактична наявність майна у конкретних власників і їх можливість впливати на нього безпосередньо. Володіння може бути законним (титульним) – особа здійснює володіння на законних підставах, і незаконним – особа володіє майном без правових підстав. Незаконне володіння поділяється на добросовісне (коли особа не знає і не могла знати про те, що володіє чужим майном) і недобросовісне (коли особа знає, або повинна знати про незаконність свого володіння). Законне володіння виникає на підставі права (договору) володіння власника – первісного і похідного.
Первісне право власності на майно виникає вперше або незалежно від попередніх власників – створення майна внаслідок господарської діяльності, націоналізація тощо.
Похідне право власності на майно грунтується на праві попереднього власника і виникає на підставі досягнення між попереднім та новим власником певної згоди та її фіксації відповідним документом. Найбільш поширений спосіб для набуття права власності майна для суб’єктів господарювання є договір купівлі-продажу. Громадянин набуває права власності на доходи від участі у суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні та інші товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.
Користування – це право вилучати з майна його корисні властивості, які надають можливість задовольнити певні потреби.
Розпорядження – це право визначати юридичну або фактичну долю майна.
Сукупність зазначених повноважень у особи дають підстави вважати її власником майна. Кожне окреме повноваження щодо майна власник може передати іншій особі, не втрачаючи при цьому право власності.
Кожен громадянин в Україні має право володіння, користування та розпорядження майном особисто або спільно з іншими. Власник на свій розсуд володіє, користується та розпоряджається належним йому майном.
Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не супере-чать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння та користування іншим особам.
Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава безпосередньо не втручається в господарську діяльність суб’єктів права власності. Власник, здійснюючи свої права, зобов’язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом. При здійсненні своїх прав і виконанні обов’язків власник зобов’язаний додержуватись моральних засад суспільства.
У випадках і в порядку, встановлених законодавчими актами України, діяльність власника може бути обмежена чи припинена, або зобов’язано власника допустити інших осіб до обмеженого користування його майном.
