Жити без знань людина не може. Життєва практика зумовлює настійну потребу в пізнанні навколишньої дійсності — відкриття нових факторів і законів розвитку об'єктивного світу, а водночас необхідність подбати, щоб кожне нове покоління через навчання оволоділо нагромадженими людством знаннями і досвідом. Інакше все здобуте як результат пізнання не знайде свого продовження і практичного застосування. Так через цілком об'єктивні обставини в житті людей народилися і стали поряд два гіганти людського розуму — пізнання і навчання. Кожний вищий щабель розвитку суспільства, нові виробничі й духовні потреби — це сходинка до нового ступеня пізнання, а отже, і до нового рівня навчання. І так безперервно. Народна дидактика входить до складу народної педагогіки, відображаючи здобутки у галузі освіти й навчання, що виражаються у поглядах народу на принципи, зміст і методи навчання та втілення у народній практиці форм і методів озброєння підростаючих поколінь знаннями, уміннями й навичками, розвитку їхніх пізнавальних сил і здібностей. Оскільки навчання і виховання тісно пов'язані, то народна дидактика не залишає поза увагою і виховних дій. Це насамперед стосується розумового розвитку особистості й формування світогляду. Саме в навчанні багатогранний людський досвід перетворюється у необхідні для життя знання, вміння і навички. Навчання кує розум, формує загальну культуру особистості, ставлення до знань і навколишнього життя, плекає людські ідеали. Скарбниця народних знань про навколишній світ глибока і різнобічна. У середовищі народу нуртує споконвічне прагнення до знань: "Знання робить життя красним", "Пташка красна своїм пір'ям, а людина — своїм знанням", "Хто знання має, той і мур зламає", "Дізнавайся світа, поки служать літа", "Якби людина знала, що не знає, то б і мала, що не має", "Надто багато знай, та ще питай".
