«З родини йде життя людини», «Без сім’ї – немає щастя на землі» – твердять українські народні прислів’я і приказки. Такі ж думки виражають афоризми й інших народів: «Сім’я - ключ до щастя». Сім’я робить життя повнокровним, дає щастя: самотню, яка не має сім’ї, людину називають «перекотиполем». Людина, яка без поважних причин немає сім’ї, заслуговує глибокого співчуття. Якщо ж вона навмисне уникає обов’язків сім’янина, то її осудять. Недаремно вважають, що прожив на світі тільки той, хто побудував нову хату, викопав криницю, посадив дерево, створив нову сім’ю і виховав гарних дітей. Жити, за народними поглядами, означає творити людину, продовжувати себе в своїх дітях. Народна педагогіка дійшла цілком раціональних висновків щодо функції сім’ї у суспільстві – відтворення людського роду і виховання дітей, організація господарської діяльності, побуту і дозвілля. Це яскраво простежується, зокрема, на прикладі української весільної обрядовості, а також родинно-побутового фольклору. Основою сім’ї є шлюб. Той, хто його бере, здійснює надзвичайно відповідальний крок у своєму житті. Недаремно кажуть : «Оженишся – не дощ переждати », «Заміж вийти – не дощову годину пересидіти ». Народні звичаї та традиції українців спрямовані на те, аби зміцнювати авторитет і єднальну силу шлюбу. Шлюб береться на все життя. Він накладає на людину нові обов’язки . а тому й одруження вимагає тверезої розсудливості.
Одруження не має бути насильним. Шлюб з примусу чи якогось підступного розрахунку – аморальний. Народна педагогіка виробила моральні критерії справді добровільного вибору подружньої пари і бореться за втілення їх у життя .
