Невід’ємною складовою частиною української етнопедагогіки є звичаї та обряди, пов’язані з народним календарем, тобто педагогіка народного календаря. За віки свого функціонування народний і церковний календарі настільки злилися воєдино, що нині складають практично єдиний народний календар. Вчені – педагоги Ю.А.Руденко, М.Г.Стельмахович та інші вважають, що нехтуванням церковним календарем, штучне вилучення його з народного життя збіднить народну культуру та духовність. Учитель – вихователь повинен будувати свою роботу так, щоб не нав’язувати учням ні релігійних, ні атеїстичних поглядів і переконань, а наповнювати традиції, звичаї та обряди річного циклу ідейно-моральним та емоційно-естетичним змістом. Традиції, звичаї та обряди, які супроводжують знаменні дати, свята чи інші урочистості народного календаря, передбачають різні види діяльності, зокрема трудової, стиль поведінки, способи харчування(в певні строки календаря,гармонійний зв'язок між природою та людиною. Свята народного календаря чітко діляться по порах року – весняні, літні, осінні та зимові. Ще в сиву давнину наші предки відзначали прихід весни гарним життєстверджуючими звичаями та обрядами, що мали великий виховний вплив на молодь. Оспівувалися пробудження природи, оновлення життя, поетизувалися добрі побажання тим, хто в поті чола добував хліб насущний. Отож, народний календар, розмаїте багатство його звичаїв та обрядовість дають можливість формувати в учнів почуття любові до традицій рідного краю, його культури, духовності.
