Визначне місце в народній педагогіці посідає моральне виховання. Це один із провідних напрямів формування особистості. Поряд із розумовим моральне виховання є важливою складовою виховної системи народу. Народ завжди ставить поряд розум і мораль як основну окрасу людини: «Розум - найбільше багатство», «Мораль чиста -краще всякого намиста». Як відомо, мораль - це система поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку людей, одна з форм суспільної свідомості; це сукупність правил, норм співжиття, поведінка людей, що визначають їх обов'язки, ставлення один до одного і до суспільства. В українській етнопедагогіці з поняттям «мораль» межує і поняття «духовність». У науковому обігу вживається поняття «духовно-моральне виховання».
Духовність - це сукупність психічних явищ, що характеризують внутрішній суб'єктивний світ людини, основні риси культурної спрямованості особистості: її інтереси, переконання, погляди, ідеали, світогляд, ставлення до життя, людей, до себе, своїх обов'язків, це бажання, воля, естетичні й моральні почуття особистості. Мораль і духовність стосуються виявлення трьох головних сил людини: мислення, відчування (почуття), хотіння (бажання). Ці сили зумовлюють помисли, життєві кроки, вчинки, поведінку людини. Духовно-моральне виховання передбачає формування у людини високої духовності і моралі.
Мораль українського народу, що лягла в основу його етнопе-дагогіки, етнопедагогічного ідеалу, послідовно й безкомпромісно відстоює доброчинну поведінку людини, гуманність поглядів, благородність думок, чистоту помислів. Народна педагогіка не визнає жодних причин, які б давали підстави для відхилення від норм моралі у повсякденному житті.
