У центрі уваги народної педагогіки завжди були естетичні почуття, естетичні смаки, естетичні потреби, вчинки та дії. Народна педагогіка розглядає
естетичне почуття як вище почуття духовної насолоди, яке містить у собі переживання, судження і оцінку, відповідність чи невідповідність об'єкту естетичного виховання загальноприйнятим нормам прекрасного.
Естетичний смак - це здатність оцінювати предмети, явища, ситуації з погляду їх естетичних якостей. Він виражає загальні принципи, художні ідеали, погляди людини.
Естетична потреба пов'язана з духовними запитами особистості. З нею пов'язані розуміння суті і змісту прекрасного, уміння його оцінити, перетворити естетичні знання в переконання, а переконання - у відповідні вчинки, дії, поведінку. Народна педагогіка мобілізує всі можливі
засоби, методи залучення дітей до прекрасного. Процес цей розпочинається з маминої
колискової пісні, в якій опоетизовується природа, любов і ніжність, людяність і добро, усе красиве. Значний вплив на формування естетичних уподобань дітей мають
іграшки, особливо ті, що відзначаються художньою досконалістю. Цього прагнули народні умільці, виготовляючи їх гарними й привабливими. Не випадково у розмові, коли хтось хоче підкреслити особливу красу, то каже: «гарна, як лялька», «одягнулась, як лялька», «чепурненька, як іграшка». Дуже важливим засобом естетичного виховання народна педагогіка вважає
слово, мовленнєвий етикет. Це ознака людської краси. Народна педагогіка розглядає усталені норми мовленнєвого спілкування, дає цінні поради щодо мовленнєвого етикету: «Що маєш казати, то наперед обміркуй», «Дав слово - виконай його», «Слухай тисячу разів - а говори один раз», «Говори мало, слухай багато, а думай ще більше». Основна вимога мовленнєвого етикету - ввічливість, статечність, пристойність, уважність і чемність співрозмовників. Українська народна педагогіка не припускає вживання дітьми грубих і лайливих слів: «Як батько кричить, то син гарчить, а як батько лається, то син кусається». Усі лайливі слова потворні і шкідливі.
