Принцип природо відповідності виховання. Реалізація цього принципу вимагає врахування: 1)багатогранної і цілісної природи дитини;2)її анатомічних, фізіологічних, психологічних особливостей;3)національних і регіональних особливостей;4)вікових і статевих особливостей;5)можливостей, задатків, нахилів, інтересів, прагнень, бажань, потягів, самовияву, індивідуальних особливостей, створенняумов для саморозвитку, самовиховання, самореалізації особистості, для її всебічного розвитку у відповідності з їїприродою.Принцип народності виховання. Реалізація принципу вимагає: 1) формування поваги до культурно-історичних традицій свого народу;2)плекання історичної пам'яті; З) формування народної моралі, національної свідомості та самосвідомості.Принцип вимагає знань, практичних справ, дій, які відображають матеріальне і духовне буття, історичне і культурне минуле й сучасне рідного народу, та спрямовані на розвиток його культури, духовності.Принцип самодіяльності. Передбачає керування діяльністю дітей гуманними, демократичними методами, створенням відповідних психолого-педагогічних умов; реалізація принципу забезпечує пробудження і розкриття природних задатків, нахилів дітей, формування самобутньої творчої особистості, організацію самонавчання, самоосвіти, самовиховання.
Підходи у вихованні. Народознавчий підхід забезпечує всебічне і глибоке засвоєння учнями культурно-історичного шляху розвитку рідного та інших народів, розкриття змісту освіти в народознавчому аспекті. Людинознавчий підхід відображає демократизацію і гуманізацію шкільного життя, розуміння багатогранного внутрішнього світу людини, закономірностей її діяльності. Весь зміст освіти має розкривати людину як складний і динамічний дивосвіт добра, краси і правди. Людинознавчий підхід у вихованні не припускає душевної байдужості і черствості, емоційної товстошкірості, формує почуття милосердя, уміння сприймати біль інших людей, відгукуватися на чуже горе. Особистісний підхід створює умови для комплексного впливу на вихованця, глибокого знання його душі, рівня сформованості якостей характеру, компонентів світогляду. Особистісний підхід розраховує на певний результат - сильну, самобутню, яскраву особистість, випестувану на високих народних ідеалах, творчих традиціях рідного та інших народів. За особистісного підходу унікальність особистості досягається розвитком індивідуальних задатків, нахилів, здібностей як у вихованні, так і в ставленні до різних сфер життя, природи. Сутність педагогіки народознавства відображено в таких її основних наукових поняттях: народна культура, етнопедагогіка, народознавство, педагогіка народного календаря, фольклорне виховання, козацька педагогіка, народна символіка, національна самосвідомість, національний характер, народний світогляд, національна школа, національна система виховання. Ідеї і засоби народознавства давні за часом. Особливо рельєфно вони виявились у добу українського Відродження (XVI-XVII ст.), коли Україна виборювала культурну самобутність, політичну самостійність, національну незалежність, коли відбувався бурхливий розвиток української культури. В умовах політики русифікації відбувався процес денаціоналізації українців. Народознавчі ідеї і засоби поглинула уніфікована система російського самодержавства. У революційні роки спостерігається процес відродження традицій народної педагогіки, ідей і засобів народознавства (УНР). Здійснювалися українізація суспільного життя, освітньої справи, перехід на рідну мову навчання, національну систему виховання. У 1920-30-х роках педагоги реалізували програму українознавства, яка передбачала вивчення молоддю національної історії, географії, етнографії, економіки України, її національної культури, народного мистецтва: пісенного, музичного, танцювального, рушникарства, писанкарства та ін. Широко застосовувались культурно-історичні традиції, зростала роль народних звичаїв та обрядів, здобутків народної педагогіки у вихованні підростаючого покоління. Народнознавчі ідеї і засоби, народознавчі програми були знищені в роки культу особи і застою. Народознавчий потенціал було повністю вилучено з системи освіти. Зростала відчуженість підростаючих поколінь від народної культури, моралі, духовності. У наш час, в умовах відродження і національного реформування, народознавство виступає як важливий компонент нашого державотворення, формування нашої національної духовності, української ментальності, розвитку національної школи і національної системи виховання.
