26. Формування національного ідеалу в функціональній системі виховання української етнопедагогіки. Виховний ідеал у педагогічних працях Г.Ващенка.

Сьогодні виховний вплив має бути спрямований на те, щоб наше молоде покоління виросло й розвинулось міцним, здоровим, наці­онально і державно свідомим, освіченим, загартованим тілом і душею, доброзичливим, самостійним, чесним, розумним, працьови­тим, професійно компетентним, ерудованим, культурним, підпри­ємливим, ініціативно творчим, корисним суспільству; щоб молоді люди були палкими патріотами України, вільними громадянами незалежної держави, які своє особисте щастя вбачають у світлій долі своєї рідної Вітчизни.

У наш час у розв'язанні питання виховного ідеалу особливої актуальності набувають педагогічні погляди талановитого україн­ського педагога і психолога Григорія Григоровича Ващенка (1878-1967). Він був глибоко переконаний, що наша національна сис­тема виховання має ґрунтуватися на українській духовності, на нашому національному виховному ідеалі. Виховний ідеал «має на собі печать вічності». Він пов'язаний з природженою релігійністю українця, з рідною землею та приро­дою, з християнською українською душею. В основу виховного ідеалу педагог поклав загальнолюдські та національні цінності, моральні закони творення добра і боротьби зі злом, за побудову справедливого ладу, виплеканого на любові і красі.

Ці моральні цінності Г. Ващенко виводить з християнської віри і релігії. Така спільність, за його переконанням, веде людину до виконання подвійної високої мети - служіння Богові і своїй нації. Причому служіння Богові - це служіння абсолютній Пра­вді, Красі, Справедливості, Любові і Нації як реальній земній спі­льноті, в якій ці абсолютні цінності мають знайти своє втілення. Найбільша ганьба для людини - це зрада вірі й Україні.

Г. Ващенко виділив основи виховного ідеалу:

-     національні фізичні і психічні особливості народу;

-     усвідомлення народом свого призначення;

-     християнство і загальноєвропейська культура;

-     висока мораль, чистота і світлість душі;

-     вище, божественне, одухотворене начало;

-     служіння Україні, своєму краю як сенс життя людини;

-     національна свідомість, почуття єдності з усією українсь­
кою спільнотою;

-     патріотична, здорова, національна гордість, національна гі­
дність, любов до інших народів.

У своїй праці «Виховний ідеал» Г. Ващенко глибоко аналізує більшовицький і націонал-соціалістичний ідеали як ідеали поро­дження тоталітарних систем, показує їх основи.

Більшовицький виховний ідеал: вірність вченню марксизму -ленінізму, непримирима ворожість до інших ідеологій і боротьба з ними, ворожість до релігії, безоглядна вірність компартії і її вождям, радянський патріотизм без дійсних засад інтернаціона­лізму, войовничий атеїзм, підозрілість і обережність, дисципліна, що ґрунтується на почутті страху.

Націонал-соціалістичний виховний ідеал: відданість інтере­сам свого народу, любов до нього, войовничість у боротьбі за пану­вання над іншим народом, міцна воля, тверда вдача, дисципліна, пошана до парт керівництва, особливо до фюрера як представниканації, зневажливе ставлення до інших народів, фізична сила, здо­ров'я, витривалість, навички воєнних дій.Таким чином, виховний ідеал українця зведений Г. Ващенком до двох головних принципів: виховання людини на заса­дах християнської моралі і на здобутках духовності українсько­го народу. Власне, ці принципи складалися впродовж віків і є традиційними в житті і побуті українського народу. Серед них: працелюбність, правдивість, жертвенна любов до України, людя­ність, щиросердність, гостинність, вірність, відданість, оптимістич­ність, захоплення красою і мистецькою творчістю, музикою, спі­вом, танцями, вірність у коханні, статева стриманість, здоровий сімейний побут. Ці риси є основою української ментальності.Професор Г. Ващенко свою працю «Виховний ідеал» завершує словами: «Плекаючи свої кращі традиції, борючись за свою само­стійну державу, українська молодь разом з тим мусить не тільки плекати загальнолюдські ідеали, а й активно боротись за них... Віримо, що ця боротьба закінчиться перемогою Правди і Добра».

Метою виховання у вільній Україні може бути благо і щастя батьківщини. Під благом батьківщини Г. Ващенко розумів:

1. Державну незалежність, можливість для українського на­роду вільно творити своє політичне, соціальне, господарсь­ке і релігійне життя.

2.    Об'єднання всіх українців, незалежно від їх територіального походження,  церковної належності,  соціального стану іт.ін., — в одну спільноту, що пройнята єдиним творчимпрагненням і високим патріотизмом.

3. Справедливий державний устрій, який би підтримував лад у суспільстві і водночас забезпечував особисті права і сво­боди кожного громадянина, сприяв розвитку й прояву його здібностей, спрямованих у бік громадського добра.

4.    Справедливий соціальний устрій, за якого б зникала й унемож­ливлювалася боротьба між окремими групами суспільства.

5. Високий рівень народного господарства і справедлива ор­ганізація його, що забезпечувала б матеріальний добробут всіх громадян і була позбавлена елементів експлуатації.

6.    Розквіт духовної культури українського народу, науки, мис­тецтва, освіти; піднесення їх на такий рівень, щоб Україна стала передовою країною у світі.

7.    Високий релігійно-моральний рівень українського народу, реалізація в житті вчення Христа. , ■• .

1. Високий рівень здоров'я українського народу.

Такою хотів бачити Україну її великий патріот Г. Ващенко, а українське виховання повинно мати національне зорієнтування; породжувати і здійснювати волю національного самоутверджен­ня; плекати народ сильний, гордий, мужній; формувати дужу, свідому націю; очищати українську духовність від всякого на­мулу, привнесеного імперськими, тоталітарними режимами.