Шанобливе ставлення до рідні проповідують українські народні прислів'я і приказки ("Хоч і по коліна в воду, аби до свого роду", "Свого доправляйся, роду не чужайся", "Нема в світі, як родина, про це скаже і дитина", "Свій хоч не заплаче, то скривиться, хоч не скривиться, то не висміє"). Жити на світі без зв'язків з родом, і без родинної підтримки важко. Нашому роду нема переводу. Народні педагоги сумлінно трудяться над тим, щоб сформувати в молодого покоління знання і відчуття роду, бо "без роду нема народу". Слова "рід", "родина" часто фігурують у народному спілкуванні: рід як сув'язь по колінь, що походять від одного предка, родина як група людей, що складається з чоловіка, жінки, дітей, інших близьких родичів, які живуть разом. Ці слова ввійшли в обіг практичного народного виховання здавна, ще з давньоруських часів. А виникнення їх зумовлено існуванням родової організації суспільства слов'ян. Народ створив багату лексику для позначення різних родинних стосунків. Завдяки цьому народна педагогіка має в своєму розпорядженні повний набір назв спорідненості та свояцтва1.
Родичі й свояки підтримують між собою дійові контакти. Вони часто зустрічаються і спілкуються, особливо якщо мешкають в одному місті чи селі, радяться, допомагають один одному, ділять радість і горе. У народі здавна прийнято влаштовувати традиційні родинні свята, на які запрошують усю рідню. Для дітей такі родинні взаємини є джерелом не тільки задоволення і втіхи, а й великої виховної сили, бо все це, врешті решт, робиться заради дітей, аби виховати в них родинні почуття. Про це співається в українській народній пісні "Під білою березою". Брат і сестра живуть у незгоді через посаг (братові батьки дали більше). Однак сестра все ж вирішила відвідати брата, заявивши:
Я не прийшла їсти, пити,
Але прийшла подивитись,
Щоби мене діти знали
Та й тіткою називали2.
Говорячи про народний ідеал сім'ї, народна педагогіка виділяє її найхарактернішу рису - високе, космічне одухотворення, де союз чоловіка і жінки підноситься як поєднання двох небесних світил - сонця та місяця і ясних зірочок - їхніх діточок.Народна педагогіка звертає увагу на сімейні відносини, взаємини подружжя: «Не потрібен і клад, коли в сім'ї лад», «Найкраща спілка - чоловік і жінка», «Без хазяїна двір, без хазяйки хата плаче».Ідеалом народної педагогіки завжди була повна сім'я з обов'язковою наявністю такого великого дару природи, як діти. Народ послідовно обстоював думку, що кожна сім'я повинна мати дітей, схвально ставився до багатодітності: «Діти - окраса дому», «Бодай на вас добра година та грошей торбина, а до того дітвори сотні півтори», «Як жнива, так і дитина нова», «Вони збилися з пуття: як кутя, то й дитя», «У кого дочок сім, то й щастя всім», «Сім синів годую, всім щастя готую».Спільним ідеалом чоловіка й жінки є взаємне кохання, подружня вірність, гарне виховання дітей. Ті батьки, які вміють творити велике, безцінне духовне багатство подружнього життя - взаємну повагу і любов, мають у своєму домі найсприятливіші умови для виховання дітей. Це незмінне кредо народної педагогіки.Дітям подобається дружна сім'я. їм хочеться жити в такій сім'ї, бути сином чи дочкою гарних батьків, радувати їх своїми вчинками: «Як батьки дружненькі, то й діти чемненькі».Народна педагогіка засуджує все те, що шкодить добрим взаєминам, псує атмосферу сім'ї. Це стосується пияцтва, ледарства, образ, брехні, лицемірства, сварок, грубощів, ревнощів, зради, розпусти: «І в лиху годину не кидай дружину», «Коли п'яниця в шинку скаче, то жінка вдома плаче», «Пий пиво, та не лий, люби жінку, та не бий», «Не дай бог коня лінивого, а чоловіка ревнивого».Украй негативно народна педагогіка ставиться до розлучення, яке боляче травмує дітей. Народна педагогіка боролася за рівноправне становище жінки в сім'ї: «Жінка чоловікові подруга, а не прислуга».
