Стан сучасної культури характеризується часто поняттям постмодернізм. Постмодернізм – це явище сучасної культури, яке на світоглядному розчаруванні в ідеалах епохи Відродження і Просвітництва. Постомодернізм не вірить у прогрес, торжество розуму, безмежність людських можливостей. Для сучасної культури характерний також повсюдний розвиток масової культури. Масова культура – своєрідний феномен соціальної диференціації сучасної культури. На її появу мали вплив:1.урбанізація, 2.процес індустріалізації, 3) трансформація станового суспільства в національне, 4)деградація багатьох форм традиційної звичаєвої культури до індустріального типу, 4) розвиток технічних засобів тиражування.
Дним із явищ сучасної культури є процес глобалізації, раніше вживалося англійське слово інтернаціоналізація.
Однією з принципових особливостей української культури XX століття є визначальна роль політичного чинника. При цьому переважав не еволюційний характер динаміки, а різкі зміни, які чітко розмежовують основні етапи розвитку української культури. Поворотне значення мали Перша світова війна, Лютнева і Жовтнева революції, боротьба за українську державність 1917—1920 рр., створення СРСР, Друга світова війна, криза соціалізму і розпад радянської системи, отримання Україною незалежності. У радянський період, який зайняв більшу частину сторіччя, українська культура пройшла складний шлях, який поєднує досягнення і втрати, духовні злети і трагедії: національне піднесення 20-х років, трагедію у роки сталінської диктатури, хрущовську «відлигу», брежнєвський «застій», горбачовську перебудову. Внаслідок одержавлення всіх сторін життя суспільства, його бюрократизації, централізації влади провідну роль відігравала особа першого керівника комуністичної партії і, відповідно, всієї держави. У 1991 відбулося не тільки проголошення незалежності України, але й почалися докорінні зміни суспільного ладу.
На початку XX століття культура України, з одного боку, продовжувала розвивати народні, демократичні традиції XIX століття, а з іншого — йшов активний пошук нових форм, використання досягнень інших національних культур. Це конкретно виявилося у двох орієнтаціях:1) збереження національно-культурних традицій (народницька теорія);2) орієнтація на західноєвропейський процес в царині художньої культури («європеїзація», «космополітизм», «модернізм»).
Традиційні тенденції в царині літератури — романтизм і неореалізм поєднувалися з розвитком футуризму, символізму. Так, фахівці виділяють «нову школу» української прози (М. Коцюбинський, В. Стефаник, О. Кобилянська). І. Франко писав, що представники цієї школи прагнули цілком «модерним» європейським способом зобразити своєрідність життя українського народу. Такий напрям в українській літературі, як футуризм, насамперед пов'язаний з М. Семенком, який був одним з його головних теоретиків, фундатором першого літературного об'єднання футуристів (Київ, 1913 рік).
