Філософія життя – філософський напрямок, який склався у Німеччині (Фрідріх Ніцше (1844-1900), Вільгельм Дільтей (1833-1911), Георг Зіммель (1858-1918)) і у Франції (Анрі Бергсон (1859-1941)). Витоки філософії життя знаходять у багатьох досократиків (особливо у Емпедокла (V ст. до н. е.) та стоїків (ІІІ до н. е. – І ст. н. е.)). Не менш значущі праці німецьких натурфілософів (Парацельс (1493-1541), Ван-Гельмонт-Старший (XVI ст.)), німецьких ідеалістів (особливо Шеллінг), представників романтизму та біологізму. На межі ХІХ та ХХ століть життя розуміється як абсолютний нескінченний порив світу, який, на відміну від матерії та свідомості, активний та різноманітний, вічно рухається. Не можна зрозуміти життя ані почуттями, ані розумом, а тільки інтуїтивно. На цих основних уявленнях і формується філософія життя як напрямок, у рамках якого філософи, спираючись на безпосередні переживання, досліджують питання сенсу, мети, цінностей життя. “Зрозуміти життя з нього самого” – ось девіз представників філософії життя. Тому геть від інтелекту – пізнаємо життя на основі почуттів та інстинктів! Відмовитись від всілякого раціоналізму – тільки ірраціоналізм та містика допоможуть адекватному баченню життя “з нього самого”. Тому замість понять та “механіцизму” про життя до його бачення та “творчому”!У філософській еволюції Ніцше розрізняють три основні періоди: 1) вплив метафізики Артура Шопенгауера (1788-1860); 2) захоплення позитивізмом; 3) переоцінка всіх цінностей та проповідь “надлюдини”.
Основні філософські проблеми, над якими працював Ніцше: 1) проблема істини; 2) проблема культури; 3) проблема вивільнення особистості від стискаючих її пут; 4) проблема світової волі; 5) проблема песимізму – оптимізму.
У праці “Так казав Заратустра” (1990) Ніцше стверджує – істини немає, а філософія є не пізнання істини, але вільна творчість вищих наук. Мета культурного розвитку не у добробуті мас та окремих особистостей, а у появі сильних геніальних натур, для вироблення яких маси представляють лише необхідний матеріал. Презирливе відношення до мас складає характерну особливість його світогляду.
Основні ідеї: а) “Бог помер” – критика християнства; б) нігілізм, звідси переоцінка цінностей; в) життя – воля до влади; г) ідея надлюдини; д) міф вічного повернення.
А.Бергсон вважає, що сутність світу створює життя, а життя є ірраціональним та таким же ірраціональним повинно бути і його осягнення. Воно досягається не інтелектом, а інтуїцією. Матерія розуміється як сукупність кісткових тіл, які володіють лише просторовими визначеннями, сферою повторності та однотипності. Життя – цілісність, “творча еволюція”, “життєвий порив”, “творчий акт”. Тут світ з’являється як результат “творчої еволюції”, в ході якої “життєвий порив створює якісно нові форми”.
Філософія життя, поставивши проблему нераціональних форм духу, значно вплинула на розвиток духовного життя ХХ століття. Однак у н. ст. філософія життя має лише історико-філософське значення як попередниця екзистенціалізму.
