Одним із найвидатніших мислителів раннього Середньовіччя був Августин Аврелій, якого католицькі богослови назвали ім'ям Блаженний. Пошуки власної долі стали для нього поштовхом для філософської діяльності. Ще з юнацьких років Аврелій страждав від глибокого душевного неспокою, який привів його до пошуків істинної мудрості і духовного миру, що тривали упродовж усього життя. Народився філософ у Тагасті, африканській провінції Нумідія у 364 році. Його батько був язичником, а мати - відданою християнкою, яка по краплині вливала у нього християнські погляди і норми поведінки. У віці 16 років Августин почав вивчати риторику у Карфагені. До християнства прийшов не одразу. Спочатку його зацікавило маніхейство, потім скептична філософія, аж у середині 80-х років, після зустрічі з єпископом Амвросієм, Аврелій переймається ідеями християнства. У 395 році він вихрещується, стає єпископом в північно- африканському місті Гіппо, де й живе до кінця своїх днів.
“Така фігура, як Августин, - пише С. С. Аверінцев, - можлива тільки в короткий і неповторний момент зустрічі двох епох, коли основи середньовічної філософії вже продумані.., але антична витонченість розуму і почуттів збережена в такій мірі, яка невідома вже молодим сучасникам Августина” [4, 443]. Аврелій Августин відкрив нову епоху в історії західної думки, виявивши, що раціональну істину про Бога можна осягнути відразу простим актом віри, яка притаманна навіть неосвіченим серед християн і яка перевершує будь-яку філософську істину. Тому найнадійнішим шляхом досягнення істини є не той, що починається завдячуючи розуму, а навпаки, той що починається з віри, а потім веде далі, від одкровення до розуму. Але закликаючи до віри,Августин зовсім не закликає відкинути розум. Про це свідчить відома формула Августина- “Розуміння є нагорода за віру”. В вірив, що не може бути людини, яка б не мала визначеної духовної долі. Виходячи з цього розуміння конкретного стану людини, він повинен був трактувати його з точки зору християнської віри, що в свою чергу вимагало трактування світу з точки зору віри. У цьому для Августина не було ніякої відмінності між теологією і філософією. Навпаки, він вірив, що ніхто не може правильно філософствувати до того часу, поки не зміниться його воля: ясність думки можлива тільки під впливом Божої благодаті. Таким чином, Августин встановив домінуючий характер і стиль християнської мудрості середніх віків, хоч Аквінський у 13 ст. змінив деякі з його припущень.
У цей час Августин Блаженний пише звернену до Бога “Сповідь”, у якій розповідає про свою ранню духовну і життєву еволюцію. Ця праця є яскравим прикладом гострого самопізнання і самоаналізу. Саме у ній Августин розповідає про своє життя до того, як він став християнином, а також про духовні пошуки, які привели його до прийняття християнського світогляду. Впродовж усього твору він вихваляє Бога і визнає повну залежність від волі Бога.
Августин не допускає ніякого сумніву щодо існування Бога. Бог - є генетичним і субстанційним началом всього, що існує. Він є джерелом природнього порядку. Порівнюючи характеристики свого знання і якості Бога, те, що вони вічні та істинні, Аврелій робить висновок, що джерелом вічної істини є Бог.
Світ створений Богом являє собою ієрархію творінь, від мінералів, що існують, рослин, що живуть, тварин, що відчувають, до людини - вершини ієрархії, царя природи, єдиної істоти, яка має безсмертну душу, створену Богом при народженні людини.
Душалюдини - творіння Бога. Августин відкидає попереднє існування душ і їх переселення. У тварин і рослин душі немає. Душі є тільки у людей. Створена з нічого душа є вічною. Останнє обґрунтовується тим, що душа існує поза простром, не має частин і тому - неруйнівна. Не існуючи в просторі, душа існує в часі. Саме у зв'язку з проблемою душі Августин розробляє новий образ часу - це лінія. Час має три модуси (минуле, майбутнє і теперішнє), у ньому можливе також виникнення нового, тобто творчість.
Так з новою концепцією часу у Августина пов'язана і концепція душі. Душа перебуває у створеному Богом світі, тобто часі. Бог перебуває у абсолютному теперішньому, у вічності. Душа має здатність розрізняти минуле і майбутнє. З минулим пов'язана така здатність душі, як пам'ять, з майбутнім - чекання, з теперішнім - увага. Августин показує, що час - це надбання самої душі, яка через нього прагне до вічності, де минуле й майбутнє стають постійно триваючим теперішнім.
Аврелій Августин також розглядає есхатологічну проблему (проблеми останнього пункту часової лінії). Цей пункт пов'язаний з поверненням людей із земного міста у місто або царство, Боже. “Дваграда” створені двома видами любові, а саме: земної - любові до себе, небесної - любові до Бога аж до самозабуття. У трактаті “Про град Божий” Августин вперше говорить про історію. Історія починається з утворення світу, а людська історія починається з Адама. Августин розділив історію на шість періодів. П'ять періодів у нього пов'язані з старозавітною історією. Шостий період починається з першого пришестя Ісуса Христа.Він закінчиться “другим пришестям” страшним судом, коли настане кінець усієї світової історії.
Історію Августин мислить не у замкнутій циклічності, а в лінійності, поступовому русі до того часу, коли переможе благодать, а люди знайдуть стан,приякому не будуть грішити. Отже, мета історії - моральний прогрес, перемога християнства у всьому світі.
Основою морального та праведного життя людини в середні віки вважали віру. Перед людиною стоїть вибір - вірити у Бога чи відвернутись від бога. Тобто, людина має волю. Зло чи гріх є продуктом свободи волі. Воно виникло, коли перші люди порушили перший заповіт з Богом, повстали проти нього. Свою нижчу твар ну волю вони протиставили волі творця. Зло взагалі полягає в порушенні світової ієрархії, коли нижче займає місце вищого, міняється з ним місцями.Августинрозуміє зло як відсутність добра:
“Зло є не що інше, як применшення добра, аж до повного свого зникнення” [1, 94]. Джерелом добра в людях є благодать. За Августином,благодать не може порівнюватись з будь-якими можливими заслугами людини і дається їй невідомо чому. Людина вибирається для спасіння Вищою Мудрістю. Це рішення неможливо зрозуміти, у його справедливість можна лише вірити. Віра - це єдине правильне джерело істини і спасіння.
Віра має вищий “авторитет”. Вона вказує шлях інтелекту людини, а також її духовній стороні. Тут віра діє через волю. Але і сама воля для Августина - це дар благодаті, дар обрання.
Зло проявляється ще і в тому, що держава ставиться вище церкви. Ця думка була покладена Августином воснову філософії суспільства і історії цього суспільства. Державу він пов'язує з царством диявола, а церква - царство Бога. Град Божий - це царство, де вічно живуть ті, хто своєю моральною поведінкою заслужив спасіння і милосердя. Про це теж йдеться в Августинівському трактаті “Про град Божий”.
Августин різко протиставляє державу і церкву. Держава заснована на любові до самої себе, на егоїзмі, а церква - на любові людини до Бога. Однак у самій церкві він розрізняв дві церкви: видиму і невидиму. Видима церква складається із усіх хрещених, із усіх християн. Але оскільки не всі християни вибрані для спасіння, то невидима церква - із обраних, але ніхто не знає чи вибраний той чи інший для спасіння. Тому ця церква - “невидима церква”.
Августинізм має великий вплив на становлення та розвиток середньовічної філософії, і проіснував як універсальна парадигма християнського філософствування, як авторитет, на який орієнтувався кожен мислитель християнського Заходу, до середини XIII століття
