У світлі хромосомної теорії глибшого смислу і нового змісту набули такі поняття, як рецесивність, домінантність, генотип, фенотип. Відкриття рад. вченими Г. А. Надсоном, Г. С. Філіпповим (1925) і амер.- Г. Меллером (1927) мутагенної дії (див. Мутагенез) рентгенівського проміння стало основою радіаційної генетики. Уявлення про те, що будь-яка ознака організму є результатом взаємодії генотипу і факторів зовн. середовища, привело до необхідності вивчення, з одного боку, тонкої структури гена і принципів реалізації спадкової інформації, що міститься в ньому, на молекулярному рівні, з другого - біохім. і фізіол. основ реалізації генотипу в процесі індивідуального розвитку організмів (генетика онтогенезу). Експериментальне вивчення тонкої будови гена (рад. вчені А. С. Серебровський, М. П. Дубинін, І. Й. Агол, амер.- Е. Льюїс та ін.) показало його складність, подільність на субодиниці, яка поєднується з інтегрованістю його частин між собою при функціонуванні гена як єдиного цілого. Г. мала великий вплив майже на всі інші біологічні науки. Так, вона зробила вирішальний внесок у становлення сучасної еволюційної теорії, що об'єднала дар-вінівську теорію еволюції (див.Дарвінізм) з ідеями популяційної генетики, основоположником якої є радянський генетик С. С. Четвериков (1926).Дослідження в галузі популяційної Г. (рад. вчені М. П. Дубинін, Д. Д. Ромашов, Б. Л. Астауров, С. М. Гершензон, П. X. Рокицький, М. В. Тимофєєв-Ресовський і амер. - Ф. Добржанський та ін.) показали, що природ. популяції насичені численними мутаціями, прихованими завдяки гетерозиготності під покривом нормального фенотипу особин. Було показано, що добір природний спирається не стільки на щойно виниклі мутації, скільки на вже нагромаджений у процесі еволюції популяцій величезний фонд їх. Розроблена рад. вченим І. І. Шмальгаузеном концепція "мобілізаційного резерву" внутрішньовидової мінливості дала можливість зняти одне з істотних заперечень дарвінізму - про нестачу генетичного матеріалу для "роботи" добору. Генетичні дослідження показали також важливу роль ізоляції, гібридизації, міграцій, генетико-автоматичних процесів (див. Дрейф генів) у зміні спадкової структури популяцій та пристосуванні їх до умов зовн. середовища. Тим самим було розкрито пускові механізми мік-роеволюційних змін (див. Мікро-еволюція), що лежать воснові дивергенції видів і їх подальшої еволюції. Істотне значення для розвитку генетичної теорії добору мають генетико-математичні методи аналізу (див. Біометрія), основи яких закладено амер. вченим С. Райтом, англ.- Дж. Холдейном і Р. Фішером. Г. зробила великий вплив на селекцію, теоретично обгрунтувавши її методи. Г. показала, що добір штучний необхідно здійснювати за генотипом (оскільки фенотип далеко не завжди відповідає спадковим особливостям організму); що селекція може бути успішною лише в тому разі, якщо вона спирається на спадкову мінливість; що для селекції необхідно використовувати генетично різноманітний вихідний матеріал. Гетерозисна селекція (див. Гетерозис), оцінка плідників за потомст-вом (див. Аналізуюче схрещування, Гібридологічний аналіз), варіаційна статистика (яка дає змогу доцільно планувати селекційний процес), експериментальний мутагенез, генетична теорія віддаленої гібридизації, цитогенетика тощо є генетичними основами селекції і дають можливість якнайповніше використати біол. потенціал вирощуваних людиною рослин (див. Генетика рослин) і тварин (див. Генетика тварин), у т. ч. мікроорганізмів (див. Генетика мікроорганізмів). Рад.вчені зробили величезний внесок у розвиток генетико-селекційної науки. З іменами Г. Д. Карпеченка, І. В. Мічуріна, А. О. Сапєгіна, М. В. Цицина, А. Ф. Шулиндіна, В. П. Зо-симовича та ін. пов'язана розробка теорії й практики віддаленої гібридизації рослин. На основі гібридизації і наступного штучного добору рад.селекціонери П. П. Дук'яненко, В. С. Пустовойт, В. Я. Юр'єв, В. М. Ремесло, В. М. Мамонтова та ін. створили унікальні сорти зернових, кормових і тех. культур. Методи штучного мутагенезу, застосовані в цілях селекції ще в кінці 20-х рр. Л. М. Делоне, А. О. Сапєгіним і пізніше удосконалені Й. А. Рапопортом, В. В. Сахаровим, М. Ю. Лобашовим і С. М. Гершензоном, використовуються в селекційній практиці. Відкрите М. І. Хаджиновим явище цитоплазматичної чоловічої стерильності використовується в селекції кукурудзи, пшениці, сорго та ін. культур. Істотний внесок у вивчення цитології запліднення, в цитогенетику і каріосистематику рослин зробили Г. А. Левитський і Л. М. Делоне. Символом єдності генетичної і селекційної науки є праці М. І. Вавилова, який відкрив гомологічних рядів закон у спадковій мінливості, обгрунтував теорію про центри походження культурних рослин і вперше в світі поставив і розв'язав питання про залучення до селекції світової різноманітності культурних рослин та їхніх диких родичів. У розвиток генетичних основ селекції тварин великий вклад внесли М. Ф. Іванов, П. М. Кулєшов, А. С. Серебровський, Б. М. Васін, П. X. Рокицький та ін. Сучас. Г., озброєна всіма методами біол. аналізу, а також методами хімії, фізики, математики, кібернетики, ставить на розв'язання питання сутності й принципів організації життя на всіх рівнях його прояву, служить практиці сільс. г-ва й медицини, робить істотний вплив на наше розуміння можливих шляхів дальшої еволюції біосфери і відповідальності людини за збереження прекрасної спадщини біол. еволюції. В Радянському Союзі гол. центрами генетичних досліджень є спец. н.-д. ін-ти АН СРСР і академій наук союзних республік, зокрема на Україні-Молекулярної біоло гії і генетики інститут АН УРСР, який з 1967 видає журн. "Цитология и генетика". З 1965 АН СРСР видає журн. "Генетика".
