Українська наукова мова має давні традиції термінотворення,її терміносистеми формувалися на власній мовній основі,засвоюючи те,що вже було напрацьовано. Співвідношення національного та міжнародного було й залишається каркасом у концептуальному підході до термінотворення. Для термінологічної системи характерні такі способи творення:
1)морфологічний спосіб(за відповідними словотвірними моделями);
2)семантичний,що реалізується за допомогою розвитку спеціальних значень у словах природної мови;
3) різні типи запозичень(словотвірне та семантичне калькування).
Наукові терміни української мови утворюються такими основними способами:
1. Вторинна номінація – використання наявного в мові слова для називання наукового поняття:споживний кошик,водяний знак,власний заголовок,ритмічна структура книги,сатиновий друк,чиста конкуренція,ринок праці. Це найдавніший спосіб термінотворення.
2. Словотвірний – утворення термінів за допомоги префіксів(надвиробництво,пересупозиція)суфіксів(маркування,гумування,оборотність),складанням слів і основ(літературознавство,матеріаломісткість,державо – монополія),скорочення слів(СЕЗ – спеціальні економічні зони). Цей спосіб творення слів найпродуктивніший.
3. Синтаксичний – використання словосполук для називання наукових понять: вихідні відомості,основний текст,академічне видання,спільний множник,зустрічний позов,державне замовлення,капіталодефіцитні країни.
4. Запозичення – називання наукового поняття іншомовним словом: контролінг,ліверидж,дисиміляція,бюргшафт.
Причини запозичення термінів різноманітні:
- запозичення терміна разом з новим поняттям;
- паралельне використання власного і запозиченого терміна в різних сферах(наприклад в науковій і навчальній);
- пошук досконалішого терміна,внаслідок чого паралельно функціонують запозичені і власні терміни;
- відсутність досконалого власного терміна,який би відповідав сучасним вимогам.
Терміни різноманітні за структурою,походженням і способами творення. За структурними моделями терміни переділяють на :
- однокомпонентні (наприклад – паритет,резолюція,субстрат,субстрат);
- двокомпонентні,частіше це сполучення іменник + іменник (наприклад – дискурс культури, унітарна держава);
- три компетентні конструкції,до складу яких можуть входити прийменники( наприклад – центральна виборча комісія,пасивний словник мовця,категорія числа іменників,ревізія міжнародного договору);
- багатокомпонентні аналітичні терміни,що мають 4 і більше компонентів(наприклад – автоматичний стапельний приймальний пристрій,визначення авторських і суміжних прав).
