«Царі» Викриття і засудження кріпосницької системи і самодержавства. Цій темі присвячені всі поеми і багато поезій, які були написані на засланні. Вірш «Царі» — це сатира на вінценосних катів. Шевченко починає його звертанням до мухи, щоб вона допомогла йому оспівати якусь високопоставлену особу.
У творі "Царі" поет розкриває й рішуче засуджує злочинну сваволю самовладців-деспотів.
Феодально-самодержавна Росія змальовується в творах Т. Шевченка поділеною на два соціальні полюси: визискуване селянство й визискувачі-поміщики з царями на чолі. Івана Грозного він називає "мучителем", різко викриває гнобительську політику Петра І, їдко засуджує антинародний характер правління Катерини II, яка в 1782 р. наказала спорудити пам´ятник Петру І з написом "Первому — Вторая", цим самим підкресливши спадковість необмеженої влади монархів Росії.
До цього слід додати, що ненависть і рішуче політичне неприйняття в Т.Г. Шевченка було не лише до російського царизму, а й до українських експлуататорів. Гетьмани для поета — таке ж зло, як і царські чиновники. Він із презирством писав про тих українських діячів, які багато говорять про "неньку Україну", про її "долю-волю", а насправді заодно з російськими поміщиками та царатом "деруть шкуру" з селян, "праведную кров із ребер, як водицю, точать".
Поряд із різко критичним ставленням Т.Г. Шевченка до абсолютної монархії він не абсолютизує й буржуазно-республіканський лад, кваліфікує його як далекий від інтересів трудящого люду, від тої "челяді", кріпаків-трудівників, того стану, з якого вийшов сам.
У своїх творах він докоряв французьким енциклопедистам 18 ст., які проголосили гасло "Свобода, рівність і братерство", в тому, що вони "почали" та не закінчили ліквідацію "батогів, престолів і корон".
Світле майбутнє України поет, якого сучасники назвали "пророком", пов´язував не з буржуазно-правовим ладом, а з самоуправлінням народу, з громадською, колегіальною формою реалізації влади як гарантією від свавілля властителів.
В основу самоуправління народу він поклав суспільну власність і, насамперед, власність на землю. Говорячи про ці погляди Т. Шевченка та інших демократів, тодішніх і пізніших, слід мати на увазі одну характерну особливість тогочасного суспільного розвитку.
Перехід від феодально-кріпосницьких основ економічного життя до буржуазних пов´язаний зі зміною форм власності, а відповідно й мотивації праці, себто відмову від позаекономічного примусу й впровадження натомість економічного стимулу.
Рабовласницька й феодально-кріпосницька форми виробництва базувалися на позаекономічному примусі, тоді як буржуазний лад мав і має економічні методи залучення до праці, а отже — право приватної власності.
«Чернець» — поема Тараса Шевченка, написана в 2-й половині 1847 в Орській фортеці.
Ч е р н е ц ь — Палій.Ченцем він не був, а лише похований у Межигірському монастирі. У поемі «Чернець» Т. Шевченко використав одну з легенд про Палія.
В Орській кріпості 1848 р. постала поема «Чернець». Чудово схопив і відтворив Шевченко в цій поемі дух давніх часів, коли воля «розвернулася весела» та шовками й оксамитами стелила шляхи. Головну увагу присвятив поет постаті Семена Гурка-Палія, описуючи хвилину його прощання зі світом перед вступом до монастиря — Межигірського Спаса — та його побут (зрештою, незгідний із історичною дійсністю) у тому монастирі серед приписаних молитов та споминів, що з непереможною силою захоплюють його думки. Палієві пригадується його побут на Січі, ввижається постать гетьмана Мазепи, завдяки якому опинився він у Сибіру, стає перед очима усе життя. Молитвою за Україну чернечим життям велів Шевченко Палієві відпокутувати гріх за Полтаву й дав йому змогу очиститися.
