Десять років солдатської неволі із царською "забороною писати і малювати" - найтрагічніша сторінка життя Т. Шевченка. Знаючи, що він буде покараний, поет продовжує писати й малювати. "Караюсь, мучусь, але не каюсь" - таким було його життєве кредо. Криючись від стороннього ока, поет пише вірші, у яких - протест проти царського свавілля, готовність боротися до кінця.
Творчість Тараса Шевченка другого періоду заслання (1851 — 1857 pp.) широко розкриває його багатогранний образ як художника-реаліста і демократа. У творах цього періоду виявились широкі мистецькі інтереси письменника, виразна соціальна спрямованість та висока професіональна майстерність. Поезiю перiоду заслання називають ще "невольничою поезiєю" Т. Шевченка. Кожна з
цих поезiй народилася з поетовоï печалi, з невимовноï журби i є частиною його серця.
У своïх поезiях того перiоду поет правдиво показує i гнiвно засуджує крiпосникiв, ïх безчинства, моральну розбещенiсть. Цей мотив звучить i в поезiï "I вирiс я на чужинi", i в поемi "Княжна". Одним iз кращих творiв перiоду заслання є поема "Варнак", де стихiйний протест селян проти панськоï кривди й наруги набуває особливоï сили.
Нi тiлеснi недуги поета (ревматизм, цинга, хвороба очей), нi муштра, яка завдавала великих мук, фiзичних страждань, не могли зломити його духу, його моральноï високостi. А поезiï цих рокiв свiдчать про те, що борець за правду не схилив голови перед царем та його слугами. Незважаючи на тяжкi обставини, Т. Шевченко писав поезiï, сповненi антикрiпосницьких, антицарських мотивiв, бо завжди i скрiзь поета хвилювала не стiльки своя власна доля, скiльки трагiчна доля простого люду.
Шевченкова лірика часів заслання має широкий тематично-жанровий діапазон. У ній дедалі збільшується і багатство фоніки, і кількість оригінальних тропів, і емоційна багатогранність ліричних реакцій поета. Тематично можна виділити такі групи віршів цього періоду: автобіографічна, пейзажна, побутова, політична, філософська лірика. До ліричних творів автобіографічного характеру, у яких Шевченко змалював свої власні почуття, настрої й переживання, належать вірші «Мені тринадцятий минало», «А. О. Козачковському», «І виріс я на чужині», «Хіба самому написать», «І золотої й дорогої», «Лічу в неволі дні і ночі» та інші. Але й у пейзажній ліриці поет, описуючи краєвиди місцевостей, де відбував заслання, часто висловлює особисті настрої, думки і спогади («Сонце заходить, гори чорніють», «І небо невмите, і заспані хвилі» та інші).
Поетичний стиль цих творів відзначається простотою вислову, конкретною образністю й метафоричністю. Зображуваний у них світ персоніфікований. Процес опрацювання фольклорного матеріалу вдосконалюється, збагачується новими формами й методами. Фольклорні мотиви й образи набирають у Шевченка ознак нової мистецької якості.
На засланні Шевченко написав і декілька лірично-епічних поем, що відзначаються новими формами зображення подій і свідчать про творчий розвиток поета: «Княжна», «Відьма», «Осика», «Марина». Морально-етичні проблеми Шевченко порушив також у поемах «Іржавець» (1847), «Чернець» (1847), «Москалева криниця» (1847 і 1857), «Титарівна» (1848), «Сотник» (1849) і «Петрусь» (1850). У цих творах історичні рефлексії поета перегукуються з його суб'єктивними настроями політичного засланця.
Мемуарно-публіцистичний характер має і щоденник («Журнал») Шевченка, у якому день за днем майже протягом року зафіксовані найважливіші події в житті поета, його враження, спостереження, роздуми, наміри і спогади. Щоденник Шевченка має велике значення для вивчення біографії і творчості поета. Він також дуже цінний для характеристики революційних, суспільно-політичних, філософських та естетичних поглядів поета-мислителя і свідчить про його широку ерудицію.
