«Три літа» — назва альбому. Сюди поет включив твори, що мають гостро політичний характер. Серед них: «Розрита могила», «Сон», «Кавказ», «І мертвим, і живим…», «Великий льох», «Холодний Яр», «Сова», «Наймичка», «Псалми Давидові», «Заповіт».
Нові думки і нові образи приходять до Т. Шевченка у період «Трьох літ». Але це не означає, що його поезія тепер не має зв’язку з попередніми періодами. Саме такий ідейно-тематичний зв’язок підтверджує вірш «Розрита могила» (1843), в якому поет звертається до образу матері-України і традиційного для української поезії першої половини XIX ст. образу могили. Нове прочитання цих образів у Т Шевченка — в узагальненнях: страждання України обумовлені не тим, що її діти невдячні, а тим, що вони підрядилися в супрягу до визискувачів («…господарювати таз матері полатану сорочку знімати»).Якщо в ранній творчості поета розкопування могил оцінюється як святотатство, то тепер у розриванні могил йому вбачається загибель усієї України. Адже майбутнє народу і країни в пошануванні її історичної долі, а не в плюндруванні, як це роблять поневолювачі-колонізатори, що возз’єднання України з Росією зрозуміли як можливість для себе провадити соціальне і національне поневолення народу. Автор дорікає Богдану Хмельницькому за те, що той не зумів завбачити у долі рідного краю ролі таких визискувачів, які, до того ж, дістають підтримку від «перевертнів», «недолюдків», власних панів, які раді «матір катувати» і з неї «полатану сорочку знімати».
Своєрідним продовженням вірша «Розрита могила» є поетичний твір «Чигрине, Чигрине» (1843). У вірші протиставляються два плани: історична доля славної козацької столиці, занапащеної та забутої, й активна позиція ліричного героя, зусилля якого спрямовані на те, щоб розбудити славне минуле, повернути «правду безталанну».
Шевченко розмірковує про долю народу і в зв’язку з цим згадує Чигирин, що за часів Богдана Хмельницького був резиденцією гетьмана, фактично столицею України. Та боротьба, яку вів український народ за свою свободу, не принесла бажаних наслідків. Народ залишився поневоленим. Чигирин занепав, перетворився на звичайне повітове містечко. З долею запустілого Чигирина поет порівнює долю України. Під чоботом імперської Росії
«…Заснула Вкраїна, Бур’яном укрилась, цвіллю зацвіла, В калюжі, в болоті серце прогноїла І в дупло холодне гадюк напустила, А дітям надію в степу оддала.»
Роздумуючи про долю народу, Шевченко висловлює гіркий докір своїм сучасникам, які примирилися з таким становищем, понуро схиляють голови перед панами.
Збірка «Три літа» завершується знаменитим «Заповітом» («Як умру, то поховайте…»), що його Т. Шевченко написав у грудні 1845 року.
У цьому вірші висловлюється палка любов до трудящих, до рідної землі, віра в те, що пригноблені повстануть, порвуть кайдани і побудують нове суспільство.
Вірш починається звертанням поета до народу. Спочатку поет ніби спокійно висловлює своє бажання бути похованим на могилі серед широкого степу рідної України. Далі поет переходить до роздумів про долю України. Він ніби забув про особистий мотив, яким розпочав вірш, смерть для нього не страшна. Т. Шевченко мріє про те, щоб Дніпро поніс у «синєє море кров ворожу». Далі письменник знову повертається до мотиву початкових рядків. Але його думка тепер спрямована до суспільних подій. Про смерть говориться тільки одним словом: «поховайте», після цього йде заклик до повстання:Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте. Т Шевченко переноситься в майбутнє, в нове суспільство, в якому не буде гнобителів. Майбутню сім’ю народів поет називає великою, вільною, новою.
Крім образу ліричного героя – гнівного й скорботного викривача суспільного зла, в політичних поезіях Шевченка майже не знаходимо образів-характерів. Предмет художнього зображення в них – насамперед «суспільні обставини», у функції яких виступають фактично й негативні персонажі (цар, пани-«земляки» тощо). Не належать до категорії образів-характерів і «вічні» образи, такі як Прометей («Кавказ»), «цар волі» («Сон»), у яких поет персоніфікує свої позитивні ідеї. Проблема створення образу-характеру постає перед Шевченком, коли він звертається до жанру побутової та історичної поеми.
Висновок. Період «Трьохліт» має знаковий характер у творчості Т. Шевченка. Саме в цей період відбувається зміцнення його поетичних сил, а слово стає особливо метким, гострим, твердим. У «Заповіті» звучать нотки суму, але їх перекриває гордість за прийдешнє, яке буде завойоване повсталим народом. Для поезії характерне поєднання особистого і суспільного. Ці мотиви не протистоять один одному, вони нерозривно поєднані, поет відчуває, що вніс і свою частку в боротьбу за краще майбутнє і сподівається, що потомки згадуватимуть його «незлим тихим словом».
