Поема — ліричний, епічний, ліро-епічний твір, переважно віршований, у якому зображені значні події і яскраві характери.
До соціально-побутових поем першого періоду належать три твори Т. Г. Шевченка: поема «Катерина», присвячена В. А. Жуковському на честь викупу з кріпацтва, не надрукована за життя Кобзаря поема «Слепая» та незавершена поема «Мар'яна-черниця».
Поема «Катерина»: тема зганьблення паном простої селянської дівчини не була новою у тогочасній літературі. Але Шевченко розкриває її по-новому. Страждання жінки обумовлені соціальними обставинами. Катерина народила сина від москаля, односельці цураються її, а батьки виганяють із дому. Жінка йде шукати свого коханого, а коли він відмовився від неї й сина, кінчає життя самогубством. Автор застерігає дівчат від москалів, бо вони — «чужі люди».
Шевченко використовує слово «москаль» в усіх його значеннях (росіянин, солдат, військовий). Оскільки «велика кількість чоловічого російського населення хвиля за хвилею обрушувалася на Україну, а отже не могла не контактувати з місцевим жіноцтвом, бо росіяни-чоловіки були відірвані від своїх родин, нормального подружнього життя, а відтак українська дівчина стала для них головним об'єктом еротичних домагань». Таким чином, конфлікт у поемі «Катерина» необхідно розглядати більшою мірою на національній розбіжності, ніж на класовій, адже про те, що Катеринин обранець дворянин, ми дізнаємося лише з четвертого розділу твору: «Попереду старший їде», Трагедія Катерини не тільки в тому, що вона проста селянка, а її обранець належить до панівного класу, а в тому, що героїня є носієм української ментальності, де жінці відводиться рівне з чоловіком місце у громадському і родинному житті. В українській сім'ї часто верховодила жінка, бо під час козацьких походів їй доводилось брати на себе всі чоловічі обов'язки, тому і з боку чоловіків вона користувалася повагою.
Отже, коханий Катерини був представником панівної нації. Саме так і говорить про нього Шевченко, застерігаючи дівчат: ...москалі — чужі люде, Знущаються вами.
Більш детально цю думку автор обґрунтовує в останньому розділі, описуючи зустріч батька з сином. Подорожуючи з сім'єю в багатій кареті, москаль, безумовно, впізнав свого сина, але відвернувся від нього.
Син так само перестав існувати для російського пана, як і зведена та покинута ним українська дівчина.
Центральним образом твору с українська дівчина Катерина. Вона щира і віддана у коханні. А її почуття до москаля відкрите. Згідно з позиціями української ментальності вона вільно зустрічається зі своїм обранцем у садочку. Дівчина впевнена, що коханий обов'язково повернеться і візьме з нею шлюб. Народивши дитину, Катерина йде шукати свого обранця, бо навіть не припускає, що він може її покинути.
Шевченко влучно передає психологічний стан Катерини. їй важко покидати рідну домівку. Знаючи, що назад для неї дороги немає, молода жінка бере у вузлик грудочку рідної землі.
Катря не принижується, не намагається вмилостивити батьків, а мужньо приймає винесений вирок. Задля дитини, а не себе самої, Катерина просить милостиню в чумаків, хоча їй, молодій і здоровій, дуже важко це зробити. Гідно тримаючись під глузливими жартами москалів, Катерина продовжує пошуки батька своєї дитини.
«Слепая». У сюжеті "Слепой" розкривається реальний, справжній зміст, здавалося б, звичайної побутової історії про зраду паном дівчини. Символіка Шевченкової поеми полягає у тавруванні страшнішого зла - зради батьківщини. Слова Оксани: "Пойдем же, мамо, будем петь, Пока народ не пробудился И будем петь, как снарядился Козак с ордою воевать, И как покинул он девчину, И как другую полюбил. Ведь это весело - покинуть В чужой далекой стороне Листок с любистка на огне" - звучать в поемі гнівною пересторогою, тужливим докором усім тим, хто зрадив і залишив батьківщину, як беззахисну дівчину, в полум'ї пожежі. Подібний за смисловим підтекстом мотив зречення та зради відтворює і пісня-псалом "Как братья брата продавали В чужую, дальную страну", який зустрічається тричі - як художнє обрамлення на початку і в кінці поеми та в середній частині сюжету, де Сліпа заколисує "отходящую ко сну" Оксану. Таким чином, поему "Слепая" слід, на нашу думку, сприймати насамперед як душевний крик, тяжкий біль, трагедію життя самого Шевченка, що в образах Сліпої та Оксани зливається із трагедією всього народу.
"Слепая" відкривається свого роду увертюрою (за В. Жирмунським), – Шевченковим переспівом псальми про Йосифа Прекрасного, і аж потім названа та, хто його співає – безіменна сліпа старчиха. Далі змальовується обстановка дії – покинуте, порожнє дворище панського маєтку, під ворітьми якого сидить і співає Сліпа – тут наявна певна загадковість, властива байронічній поемі. Потому змальовується дочка Сліпої – молоденька красуня Оксана, котра "Головкой смуглою прилинула К коленам матери своей, Тоски не ведая, заснула Сном непорочной простоты".
Між цією вступною сценкою й початком дії автор вмістив: авторський ліричний коментар-віщування злої долі Оксани; авторський відступ- інвективу, де він розвінчує вельможних спокусників і малює типову долю зведениці, наложниці, якою потішилися й пустили "влачить // Остаток дней в мирской пустыне", – або самотньою, або матір'ю сина-байстряти.
Автор цитує монолог Сліпої, звернений до тих, хто її згубив і яких вона простила; далі йде частково драматизований, поділений на репліки діалог обох героїнь, а тоді автор- розповідач цитує оповідь Оксани про її дивний сон. Сліпа тлумачить його як жахливе провіщення нещасливої долі Оксани й оповідає їй нарешті свою історію: як молодий дідич звів її – красуню-сироту, а тоді покинув поневірятися між людьми. Її оповідь про дитинство Оксани, яке минало далеко від людей, серед природи – має суто романтичний характер. Мати застерігає Оксану перед зустріччю зі злою людиною – "ужасною змеей", за котрою дочка піде, покинувши свою матір. Тільки після усього цього наратор пояснює, чому Сліпа роками сидить під цими ворітьми. Виявляється, вона наївно сподівається на повернення до маєтку батька Оксани, котрий прихистить доньку. Наступний фрагмент – молитва Сліпої над засинаючою дочкою: "Храни тебя, Святая дева, // От злых напастей. Бурь земных!".
“Мар‘яна-черниця”. В основі її сюжету — нещасливе кохання заможної дівчини й убогого сироти. Розповідь у творі ведеться від імені сліпого кобзаря, який передає історію свого юнацького кохання. Про долю героїні поеми можна здогадатися з назви твору: Мар'яна не погодилася одружитися з старим багатим сотником і пішла в черниці.
Шевченко присвятив поему подрузі дитинства О. Коваленко: «Оксані К…ко. На пам'ять того, що давно минуло».
Віршованою присвятою Оксані Коваленко є і вступ до поеми.
Долею героїв Шевченко асоаціативно пов'язував із своєю долею і долею Оксани.
На думку літературознавців, на поемі позначився вплив народної творчості. Зокрема, пісня «Ой гоп не пила» є вільною стилізацією народно-пісенних мотивів.
