Редагування творів класичної літератури
Принциповими тут є кілька позицій:
1. З'ясування джерел текстів.
2. Вироблення прийнятної орфографії та пунктуації текстів.
Щодо джерел тексту. Готуючи до друку твори класичної літератури, солідний видавець завжди прагне взяти в основу такі тексти, які не викликають сумнівів з приводу їх автентичності, попередніх цензурних втручань, механічних скорочень чи й свідомих спотворень тексту попередніми видавцями — здебільшого це робилося з ідеологічних причин. Найнадійніші, звичайно, є автографи самого автора — первинні оригінали або підготовлені й виправлені ним верстки. За ними йдуть авторизовані примірники, виконані іншою людиною, на яких є сліди авторської правки. Ще одне переконливе джерело — журнальні чи газетні публікації творів автора, що побачили світ за життя автора. Всі інші видання мають викликати в редактора професійне чуття недовіри.
Орфографія та пунктуація текстів. Ця проблема набула особливої гостроти для українського книговидання на початку 90-х років минулого століття, коли видавництва різних форм власності навперебій стали продукувати твори десятків раніше заборонених тоталітарним режимом українських авторів. Після "золотої ери препринтів", яка тривала недовго, але яка встигла буквально завалити книжковий ринок значною кількістю перевиданих фото-типним способом (без будь-якого втручання в текст) видань, до видавців поступово приходило розуміння необхідності приведення таких текстів до певних літературних І мовних норм.
Що правити, а що залишати без змін? — ось запитання, які виникали в редакторів щоразу, як тільки вони бралися за перевидання творів, що побачили світ у 20-30-х роках минулого століття в Україні. Ще більше проблем виникало з діаспорними перевиданнями, де в основу брався не лише репресований у 20-х роках більшовицькою владою "скрипниківський" правопис, а й багато інших мовних нововведень.
У цій ситуації правильно робили ті редактори, які приводили текст таких книг у відповідність із сучасним правописом, одночасно зберігаючи лексичні, морфологічні та фонетичні особливості мови автора. Беззастережному виправленню слід піддавати друкарські помилки. У випадках різночитання, строкатості, різнобою лексичних форм перевага, безумовно, має надаватися літературній нормі.
Якщо видання не академічне, а розраховане на масову аудиторію, важливо уникати правописних анахронізмів. Зокрема застарілих форм на зразок нарід, ріжний, жадних, манастир. Осучаснюються також і такі форми слів, як ап~ тикар, голосования, інженірний архив.
Узгоджуючи із сучасними правописними нормами пунктуацію книги, редактор, однак, має подбати про збереження індивідуального характеру авторського синтаксису.
