Видавництво — це створене у відповідній організаційно-правовій формі підприємство, головним змістом діяльності якого є підготовка, випуск і реалізація різних видів друкованих, електронних та комбінованих видань.
На відміну від видавництва, видавничий підрозділ не має юридичного статусу і є складового будь-якого іншого підприємства, організації, закладу, що одержали, з-поміж інших, право видавничої діяльності. Що ж до організації тут самого редакційно-видавничого процесу, то він нічим не відрізняється від того, який існує у видавництві.
На основі вивчення українського та зарубіжного досвіду книговидання можна визначити наступні типи сучасних видавництв та їх систем.Коротко охарактеризуємо кожну з цих ознак.
За формою власності типологічна картина видавництв сьогодні значно відрізняється від тієї, яка існувала за радянської доби. Залежно від форм власності, передбачених цивільним законодавством, в Україні можуть створюватися й діяти видавництва, як складові підприємств, таких видів:
• державне, що діє на основі державної власності;
• комунальне, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;
• приватне, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта видавничої діяльності (юридичної особи);
• колективне, що діє на основі колективної власності.
За формою об'єднання майна засновників розрізняють: акціонерні товариства (AT), товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ), товариства з додатковою відповідальністю (ТДВ).
В акціонерних товариствах статутні фонди поділені на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. AT несе відповідальність за зобов'язання тільки майном товариства, а акціонери — в межах вартості належних їм акцій.
На відміну від AT, у товариствах з обмеженою відповідальністю статутні фонди поділені на частки, розмір яких визначається установчими документами.
За способом формування статутного фонду видавництва можуть бути унітарними та корпоративними. Унітарним видавництвом є таке, що створюється одним засновником. Він виділяє для цього майно, формує статутний фонд, затверджує статут, на засадах трудового найму формує штат працівників, безпосередньо або через найнятого фахівця керує колективом. Корпоративне видавництво утворюється спільним рішення двох або більше засновників. Діє воно на основі спільної діяльності засновників чи на основі об'єднання майна. Керівництво таким підприємством здійснюється через органи, що створюються засновниками.
За економічною природою господарювання працюють два види видавництв: комерційні та некомерційні. Комерційні видавництва розглядають підготовлену і випущену власними силами видавничу продукцію як товар і мають головну мету — одержання прибутку. Некомерційні видавництва випускають таку продукцію здебільшого у виробничих чи пропагандистських цілях, задовольняючи потреби галузі, громадської організації чи партії.
За обсягом випущеної продукції класифікують великі, середні і малі видавництва.
Відповідно до європейських мірок, великим видавництвом прийнято вважати таке, яке упродовж року випускає понад сто назв книг. Середнє — від десяти до ста. Мале — до десяти назв.
За тематичним репертуаром видань, які випускають видавництва, їх можна поділити на вузькоспеціалізовані, специфічної тематики та універсальні.
Вузькоспеціалізоване видавництво здебільшого працює з чітко визначеним видом фахової літератури (наукова, навчальна шкільна, навчальна для ВНЗ тощо). Видавництво специфічної тематики зорієнтоване передусім на таку групу читачів, до речі, стабільно значну за кількістю, специфіка читацького інтересу якої зводиться до "споживання" літератури на теми дозвілля, хобі, туризму, мистецтва, релігії. Універсальні видавництва роблять погоду на книжковому ринку передусім літературою широкого профілю — від художніх бестселерів до науково-популярних видань. Вони можуть готувати до друку одночасно літературу з кількох галузей знань.
За читацьким колом розрізняють видавництва для дітей, для школярів, для молоді.
За знаковим принципом творення видань видавництва спеціалізуються на випуску текстових, електронних, нотних, картографічних, мистецьких видань.
За структурною підпорядкованістю можна виділити самостійні видавництва, філії, представництва.
Самостійне видавництво є юридичною особою, має відокремлене майно, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, рахунки в банківських установах. Філії та представництва не є юридичними особами. Це — лиш окремий підрозділ, що розташований поза місцезнаходженням самостійного видавництва і здійснює його інтереси в конкретному регіоні, нерідко — за кордоном.
ТИПОВІ СТРУКТУРИ ВИДАВНИЦТВ: УКРАЇНСЬКИЙ ТА ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД
Структура будь-якого видавництва чи видавничого підрозділу залежить від цілого ряду чинників — програмних цілей, обсягу діяльності, ринкової кон'юнктури. Але найперше — від типу, до якого видавництво відноситься.
Доцільно навести традиційну (радянську) структуру середнього видавництва, аби зорієнтуватися в її "плюсах" і "мінусах" та творчо застосувати до сьогоднішніх реалій (див. схему 1).
З наведеної схеми видно, що на чолі такої організаційної структури стоїть директор, у безпосередньому підпорядкуванні якого перебувають два заступники — головний редактор та заступник із виробництва. Головний редактор,якому за штатним розкладом належить мати свого заступника, відповідає за організацію редакційно-видавничого процесу, безпосередньо керує тематичними редакціями, відділом підготовки видавничих оригіналів, бібліотекою. Заступнику директора підпорядковані виробничий, адміністративний відділи, відділи реклами, продажу, експедиція. При директорові існують два громадські органи — редакційна та художня ради, рішення яких є обов'язковими для виконання як у редакційному, так і у виробничо-технічному блоках видавництва.
Коментуючи цю схему, варто відразу зазначити, що вона переобтяжена цілим рядом підрозділів, діяльність яких нереально прилаштувати до ринкових умов. Рудиментом минулого й непотрібним контрольним органом бачаться сьогодні редакційна і художня ради при директоровіНатомість бракувало цілих ланок з маркетинговими і менеджерськими функціональними обов'язками.
Для порівняння з традиційною (радянською) структурою варто навести два варіанти класичної структури видавництв західноєвропейського та американського типів.
Варіант перший (схема 2). Власником видавництва є одна особа, як правило, фахівець у цій галузі, що поєднує в собі функції керівника чотирьох головних напрямів діяльності: видавничої програми, виробництва, маркетингу, фінансового. У структурі видавництва — чотири заступники керівника, які й очолюють ці головні напрями.
Ця структура принципово відрізняється від структури видавництва радянського зразка.
Тут в основу покладено діяльність груп працівників, які працюють автономно на основі менеджменту. Очолюють такі групи найняті керівники, спеціалісти-професіонали. Для здійснення тих чи інших функцій вони підбирають виконавців.
Особливістю цієї структури є те, що кількість штатних одиниць не є чітко визначеною. Певна категорія фахівців, задіяних у видавничому процесі того чи іншого підрозділу, працює за трудовими угодами. Зручність такої форми співробітництва в тому, що видавець не прив'язаний до певних норм, наявних можливостей штатних працівників, оскільки в трудових угодах з "позаштатниками" за взаємною домовленістю обумовлюються терміни виконання робіт та суми оплати праці.
Варіант другий (схема 3). Видавництво засноване двома (як правило) чи кількома (рідше) особами як товариство з обмеженою відповідальністю.
Ця структура зорієнтована на практику діяльності сучасних видавництв американського типу. Провадження усіх справ тут також здійснюється за принципом менеджменту. Два із засновників здебільшого й виконують чітко окреслені самостійні функції: керівника програми (у радянській структурі — головного редактора) та комерційного директора (у радянській структурі — заступника директора).
У цьому випадку діяльність редакційно-видавничих і виробничо-комерційних підрозділів розділена: кожен підрозділ має конкретного організатора й керівника. Особливістю цієї структури є те, що вона передбачає спільне розв'язання важливих питань усім колективом.
Висновки щодо оптимальної структури сучасного видавництва можуть бути такими:
1. У ринкових умовах, коли конкуренція серед видавців дедалі загострюватиметься, свою дієздатність І результативність можуть довести лише гнучкі, невеликі, здатнідо видозмін, пристосування й наступальності, видавничісистеми, очолювані професіоналами.
2. Структура й підпорядкованість підрозділів видавництва залежить передусім від його типологічних ознак, змістурозробленої програми, складності обраних для виданнятекстів, визначених способів промоції книжкової продукції,професіоналізму кожного члена колективу.
3. Незалежно від кількості працюючих і наявностіконкретних підрозділів, у видавництві мають бути фахівці таких спеціальностей: редактор, коректор, спеціалістіз комп'ютерних технологій (з поєднанням функцій верстальника і технічного редактора), художник-дизайнер,спеціаліст із маркетингу, спеціаліст із фінансів та економіки, фахівець із поліграфічного виробництва.
4. У невеликих за обсягом діяльності видавництвахважливо, аби штатні працівники могли поєднувати кількафункцій, які є наближеними до сфери їхньої професійноїдіяльності.
