Для творів масової літератури постмодерного періоду притаманні своєрідні жанрові різновиди, які часто є симбіозом тих чи інших жанрових ознак, широкий спектр тематики, канонічні художні прийми, стилізація, інтертекстуальність. Масова література у певній мірі є формульною, використовує поетику класичної літератури.
Ознаки: комерційний характер, що має розрахунок на масове споживання; швидкодоступність; цікавість; зрозумілість; власний набір жанрів; змішування дискурсів; зосередженість уваги на структурі та композиції тексту; динамічний сюжет; ескейпізм (відволікає від дійсності та розважає); стереотипність, використання стильових кліше; оживлення стереотипів за допомогою художніх прийомів; подвійне кодування (одночасне звернення до мас та мислячої меншості); стилізація; увага зосереджена не на естетичних проблемах, а на зображенні людських стосунків.
До жанрів масової літератури відносять мелодраму, авантюрний (зокрема авантюрно-історичний) роман, кримінальний роман (детектив), наукова (science-fiction) та ненаукова (fantasy) фантастика, вестерн, любовний (дамський, жіночий, рожевий) роман. До цього переліку деякі науковці додають жанри трилера, бойо- вика, шпигунського та костюмно-історичного роману.
Бестселер є доволі складним і цікавим соціальним і літературним явищем, ключем до сучасної поп-культури. Дискусія про український бестселер, яка ведеться в сучасному літературознавстві, має привернути увагу суспільства до багатьох внутрішньолітературних та позалітературних питань. Це поява такого тексту, який, відповідаючи всім вимогам «читабельності», буде спроможним відповідати суспільним запитам, виразити «дух часу», цінності сучасного соціуму.
Кітч - це сучасний стиль, основною ідеєю якого є насмішка над попередніми художніми традиціями і смаками. Це низькопробність, мейнстрім, під маскою бестселера, щось низьке; підробка. На сьогодні вже утвердився молодіжний кітч, представлений іменами С. Жадана, Л. Дереша, О. Ушкалова, І. Карпи. Суржик-кітч свідомо упровадив Б. Жолдак. Натомість кітч, який навіть жахливе подає краиво, як букет квітів, стає складовою і фентезі Дяченків, і «стьобу» братів Капранових Поширеною є думка, що постмодернізм і є кітчем.
Основа сюжету роману не сказати заплутана, але доволі парадоксальна. Андрій Крайній, журналіст, філолог, який вільно володіє французькою та грабаром (давньовірменською мертвою мовою), підшукуючи собі житло, бере ключ від квартири номер 13 по вулиці Ронідинській у абсолютно незнайомої людини. Подальші його пригоди пов'язані саме із з'ясуванням особистості цієї людини та спробами її знайти. Ускладнюється все й тим, що на шляху героя трапляється ще й чарівна ала страшенно втаємничена жінка Сана. Таким чином, в Андрія два завдання: віднайти ключик до серця й тіла коханої жінки і спекатись ключа від ставшого ненавистним помешкання.
Винуватців зникнення та загибелі Олеся Остапчука, художника і хазяїна квартири, Андрій знаходить неподалік від селища Некричі. Це подружжя — вуайерист Саватій Ярчук та його темношкіра надзвичайно процептивна (та, що спонукає до сексуальної активності) дружина Каміла, хазяї невеличного готелю "Млин", образ якого в уяві читача повинен скластися з таких характеристик, як цитадель, палац, вежа над прірвою.
Як з'ясовується, бідний художник Остапчук, розчарувавшись в собі, в житті та в своїй творчості, тієї ж ночі, коли віддав ключ від своєї квартири Крайньому, утік з Києва й потрапив в тенета, розставлені жорстокими збоченцями. За ним слідом пішли Андрій з Оксаною і не уникнули тієї ж пастки. В результаті загинули всі, окрім головного героя, який всю цю історію й переповідає "високому суду".
Таким чином, що ми маємо — надзвичайно "читабельний" (саме цього Шкляр і прагне), написаний хорошою мовою, з цікаво закрученою інтригою, детектив.
Взявши книгу в руки, маємо змогу прочитати настанову самого автора: "Одні назвуть "Ключ" детективом. Другі — твором еротичним. Треті — містичним, окультним або й ритуальним. Усіх, хто шукатиме у ньому тільки перше, друге або третє, я прошу його не читати". В одному з інтерв'ю письменник також жаліється на те, що його твір насправді складніший, ще не прочитаний до кінця критикою і сприймається читачами поверхово, на рівні сюжетної інтриги.
Я б назвала "Ключ" твором еклектичним: в ньому дійсно є цікава детективна інтрига, а також нетривіальні еротичні та філософські пасажі плюс соціальна критика, але... Але всі ці складові не пов'язані між собою. Без них можна спокійно обійтися. Так, Камілі та Саватію, попри всю магію їхніх імен (Каміла — присутня при жертвопринесеннях, Ярчук — пес, що розпізнає відьом), начхати на Сен-Мартена з Агріпою. "Неначхати", правда, Андрію, який упевнений, що "не можна помилятися там, де йдеться про імена і числа". Однак, погодьтеся, він обрав дивний спосіб пошуку людини: замість того, щоб з самого початку звернутись до довідників, поліз у філософські книжки.
Далі, головний герой запевняє, що смакування_ всіх_ інтимних_ подробиць_ Андрієвих_ із_ Саною_ усамітнень для чогось потім знадобляться і читачеві, і високому суду. Але це неправда, "пригоди" двох закоханих біля криниці, наприклад, для подальшого розгортання сюжету, і навіть для характеристики героїв аж ніяк не потрібні.
Риси: фабула: поєдн. Зовн. і внутр. Дії, не завжди є авантюрниц. Момент, важлива внутр. Дія-фабула думки (розкриття таємниці); персонажі:нишпорка та лиходій, як мінумум 2 опоненти; самого злочину не бачимо (інтелектуальне/логічне). Романом «Ключ» із дивовижною повнозвучністю оприявлено поліфонію енігматичного потенціалу, який може бути притаманний сучасному художньому мисленню. персонаж-наратор майже постійно опиняється в ситуаціях, позначених німбом загадковості, й лише поступово ця вихідна енігматичність починає для нього більш-менш прояснюватися. Персонаж-наратор не просто шукає пригод і нагод для пригод, а не може жити без них. Посутню роль відіграють символи, алюзії, метафоричний контекст, а також франкомовні вислови-вкраплення, що теж зазвичай характеризуються полізначністю. Гра смислами, посилена культивуванням поетики чисел, імен-прізвиськ, промовистих деталей, долучає «Ключ» до розряду текстів, у яких вербально-ігрове начало стає одним із найдієвіших художньотворчих чинників. Роман «Ключ» відносимо до авонтюрного часу через розгортання у ньому сюжету у відриві від певної історичної конкретики. гострота та напруженість сюжету – одна з найхарактерніших рис романістики Шкляра. У «Ключі» драматичний пафос досягається за допомогою складних доль персонажів – загибель і трагічне кохання Олекси Остапчука, одинокість і загибель Сани, інтелігент, інтелектуал, але маргінал Андрій Крайній. Характерними для творчості Шкляра є символічні образи. Старий чорний ворон на гіллі – символ пам’яті, образ отамана Веремія – символ нездоланності народного духу, символ повстанської боротьби, символіка числа 3 у «Ключі», лялька Кіті – як сублімація кохання, почуття провини і обов’язку перед Саною. Особливим є символ ключа, який із розгортанням сюжету набуває трьох різних значень: порятунок (і як тотожне – подарунок), загадка, кара.
