Нью-Йоркська група — неформальне об'єднання українських еміграційних поетів, яке виникло в 1950-х роках у Нью-Йорку. Твори членів угрупування написані в стилі модерн і мали інтелектуальний та певною мірою елітарний характер. Члени групи зосереджувались на естетичній вартості своїх творів і свідомо уникали суспільних та політичних тем у своїй творчості, реагуючи цим на попередню завелику політизованість української літератури за кордоном та в СРСР. Нью-Йоркська група відрізнялася від європейських літературних угрупувань авангардних літераторів тим, що не видавала маніфестів та не мала власної літературної програми, оскільки її члени мали цілком різні стилі й погляди. Не всі члени групи також проживали в Нью-Йорку. До Нью-Йоркської групи відносять таких авторів: Богдан Бойчук, Юрій Тарнавський, Богдан Рубчак, Женя Васильківська, Емма Андієвська, Патриція Килина, Віра Вовк, Роман Бабовал, Юрій Коломиєць, Олег Коверко, Марко Царинник, Юрій Соловій, Вольфрам Бургардт, Марія Ревакович.
У 2016 році вийшов повнометражний документальний фільм про Нью-Йоркську групу кінорежисера Олександра Фразе-Фразенка «Акваріум в морі. Історія Нью-Йоркської групи поетів» [.
Богдан Рубчак – один із представників Нью-Йоркської Групи поетів. Розпочав творчий шлях у середині 1950-х рр. цікавими модерними експериментами (збірка «Камінний сад»). Подальші шукання в царині слова привели поета до майстерних розробок малопрописаних в українській поезії жанрів (хоку) та оригінальних стильових опрацювань певних тем та мотивів (сюрреалістична та екзистенціальна поезія). З іншого боку, Б. Рубчак розгорнув модерні пошуки у сфері класичного римованого вірша, зокрема сонета.
Е́мма Іва́нівна Андіє́вська (*19 березня 1931, Сталіно, нині Донецьк) — українська письменниця, поетеса та художниця, що працює у стилі сюрреалізму та герметизму.[1]
Створила власний світ поетичних та художніх образів у високо індивідуальній манері.[2] Філософські, духовні та містичні теми є головними у творчості Андієвської. Авторка належить до важливих представників модернізму в українській літературі другої половини XX ст. Письменницю часто пов'язують з Нью-Йоркською групою українських літераторів на еміграції. Поетеса відома тим, що пишучи у формі класичного сонету, кардинально його реформувала своїм використанням дисонансів та далекосяжних смислових асоціацій між побутовими речами та філософськими поняттями.
Емма Андієвська є авторкою двадцяти дев'яти поетичних збірок, п'яти книжок короткої прози, трьох романів та понад дев'яти тисяч картин. Художні виставки малярки проводилися в США, Канаді, Франції, Німеччині, Австралії, Бразилії, Ізраїлі, Україні та Швейцарії. Поетеса є членом Національної спілки письменників України з 1994 року,[3] українського ПЕН-клубу та Професійного об'єднання художників Баварії.[4] Більшу частину свого життя Андієвська провела поза Україною, проживаючи в Мюнхені та Нью-Йорку.
Поезія Власні поезії авторка почала друкувати у діаспорній українській пресі починаючи з 1949 року.[38] Перша поетична збірка «Поезії» (1951 рік) викликала захоплення літературної критики.[39][40] Відтоді авторка публікувала всі свої твори під іменем Емма Андієвська. Поетична збірка «Вілли над морем» у 2001 році номінувалася на Національну премію України ім. Т. Г. Шевченка.
У багатьох збірках для своєї поезії авторка використовує форму видозміненого сонету. Дослідниця творчості Емми Андієвської Ольга Шаф навіть називає сонети поетеси «епохальним явищем в історії української та західноєвропейської літератури».
Її творам характерна компактність та висока асоціативність. Кожне поняття та слово в поезії Андієвської являє собою цілу сім'ю асоціативних зв'язків і значень. Подібний ефект присутній і в поезії Стефана Малларме, твори якого авторка відкрила для себе у зрілому віці після публікації двох її поетичних збірок.[43] Поетка часто опускає дієслова і змушує читача заповнювати пропущене на власний розсуд. Це робиться авторкою для підвищення смислової насиченості творів.[44][45] У своїх поетичних творах Андієвська широко використовує навскісні рими та дисонанси, таким чином свідомо підвищуючи емоційну напругу при прочитанні.[30][46][47] Рима у Андієвської спирається на приголосні, а не на голосні.
Обкладинка збірки поезій «Фульґурити», оформлена авторкою
Важливим складником прочитання поезії Андієвської є поняття про культурний «шлейф речей», тобто про історію предметів в культурах різних народів та асоціації з цими предметами. Авторка згадує багато буденних предметів (наприклад хліб, вино, чайник тощо), приписуючи їм глибокий містичний та культурно-історичний зміст і цим ставлячи їх у загальний метафізичний контекст. Одним із часто вживаних мотивів як у поезії, так і художній творчості авторки є «олюднення речей».[48]
У декількох збірках своїх поезій авторка вдалася до стилізації, вигадавши фіктивних поетів. Це грек Арістодімос Ліхнос (збірка «Риба і розмір»), афро-американець Варубу Бдрумбґу (збірка «Риба і розмір») та перс Халід Хатамі (збірки «Хвилі» та «Шухлядні краєвиди»). Лише в цих вигаданих перекладах присутня любовна лірика, яка поза тим не зустрічається в творчості поетки.[49] Важливе значення письменницею надається також і заголовкам творів, які мають скеровувати читача до ідеї твору.
В останніх збірках поетки деякі вірші віднесено до циклів, які проходять через різні книжки. До цих циклів належать: Відозви, Добро і зло, Паралакси, Цирк, Античні ремінісценції, Міста, Тисяча й одна ніч, На античні теми, Тарок, Вілли над морем та Вахлярі.
Юрій Тарнавський—український та американський письменник і лінґвіст, один із засновників Нью-Йоркської Групи аванґардних українських діяспорних письменників та співзасновник і співредактор журналу Нові поезії, як теж член американської групи письменників-новаторів Fiction Collective. Пише українською та англійською мовами. Проявляється в жанрах поезії, прози, драми, есеїв, та перекладів. Твори його перекладено англійською, гебрейською, італійською, німецькою, польською, португальською, російською, румунською, французькою, та чеською мовами. Його докторська дисертація Knowledge Semantics (Нью-Йоркський Університет) виступає проти теорії розкладальної семантики та поєднує погляди Ноама Чомського і Гиларі Путнама в одне формулювання.
