Творчий доробок: Чорна рада (роман). За словами Івана Франка, «Чорна рада» — «найліпша історична повість в нашій літературі». Історична основа роману — події, що відбулися після Переяславської угоди 1654 року — боротьба за гетьманування після смерті Богдана Хмельницького.
Інші твори: гумористичні оповідання: (Циган, Пан Мурло, Сіра кобила, Малоросійські анекдоти);
оповідання на тему нещасливого кохання: (Гордовита пара, Дівоче серце); історичні оповідання: (Мартин Гак, Брати, Січові гості); романи; романтично-ідилічне оповідання «Орися»; збірки поезій: (Досвітки, Хутірна поезія, Дзвін); поеми: (Магомет і Хадиза, Грицько Сковорода, Куліш у пеклі, Маруся Богуславка); драматичні поеми: ( Байда — князь Вишневецький, Цар Наливай, Сагайдачний); драматичні етюди: (Хуторянка, Іродова морока).
|
Якщо коротко, то Курбас був режисером, а Куліш писав Пєси і тому для них було вигідно дружити. Зустріч Л.Курбаса й М.Куліша стала значно більшою подією, ніж знайомством двох митців. Це була зустріч двох блискучих талантів, що переймалися проблемами сцени, художніх інновацій, динамічного мистецтва й представляли два полюси (драматург – режисер) єдиного мистецького цілого – феєричного театрального дійства. Близьке знайомство Курбаса і М. Куліша переросло у творчу співпрацю. Об'єднані прагненням творити не тільки справжню українську культуру, а й перебудувати з допомогою театру все духовно-суспільне життя, вони ставили перед собою велику мету - формувати національну свідомість, виховувати в українців почуття власної гідності та патріотизму і таким чином впливати на процес національного відродження в Україні. Наприкінці 1930 р. Курбас став керівником реорганізованого Харківського театру малих форм "Веселий пролетар", раніше з його ініціативи у Харкові було створено театр української опери та театр для дітей. Активна діяльність Курбаса на ниві української національної культури, вже у 1927 році викликала необґрунтовані нападки і звинувачення у націоналізмі, формалізмі, відриві від радянської дійсності тощо. Було заборонено п'єсу А. Берга "Войцек", не вийшла на сцену і вистава М. Куліша "Патетична соната". З початку 1931 р. почалося масове цькування Курбаса. До критики долучилися майже всі літературні групи, які "викривали змову" Курбаса і М. Куліша.Дружба між Кулішем і Курбасем тривала 8 років — аж до смерті і мала великий вплив на становлення українського театру у першій половині 20 століття.
Патетична соната — п'єса Миколи Куліша, де зображено типову для Кулішевих п'єс опозицію потворної дійсності та високої мрії, при чому мрії завідомо приречені на крах. Складається з семи дій. Марина не зважується піти за покликом серця і обрати поета, а зробила вибір на користь, як їй здавалось, загального блага, національної ідеї, обравши корнета, який міг би принести користь у відбудові України. Її вину спокутує він, прощений другом-революціонером, неосуджений, прирікає себе на ще страшніші мука — своїми руками вбиває свою мрію, а, значить, і поета в собі. У помилковому виборі Марини простежується паралель з вибором України, яка пішла не за Грушевським та Винниченком, а за імперськими силами, хоч і в новому обліку, які пообіцяли селянам землю. У сцені в камері Марина, свідома своєї вини у тому, що кохання до неї в душі Ілька загинуло, розуміє й те, що він прийшов скоріше заради себе самого, ніж заради неї. Саме перед неминучаю гибеллю їй відкриваються справжні цінності, а не примарні ідеали, хоч нічого уже не зміниш. У цьому епізоді Марина вивищується над Ільком, хоч на початку інколи й виникає враження, що вона не варта його такого кохання. На християнських алюзіях побудована власне симовліка «Патетичної сонати»: «ходіння по муках» Марини, її мученицька смерть. Інколи християнський підтекст застосовується для творення комічного: «Я тільки тепер зрозуміла, як він, бідненький, зрадів, коли воскрес!». Комічними видаються і роздуми батька Марити Ступая про Бога: чи потрібен український Бог? Якщо так, то тільки свій, щоб не зрадив.
| ||
