«Іван Левицький – се великий артист зору, колосальне, всеобіймаюче око України.» І. Франко
Літературну діяльність він починає у 30 років, коли події минулого і сучасного може оцінювати усвідомлено й тверезо, коли дума про народ, драматизм його долі цілком полонили чуйне серце письменника.
Сила й краса поетичної творчості народу збагатила світорозуміння Нечуя-Левицького житейською мудрістю. Історичні перекази і фольклор стали першими джерелами естетичного сприйняття, які стимулювали ранні спроби його літературної праці і відіграли велику роль у формуванні літературно-теоретичних поглядів. Власне, від усної творчості Нечуй-Левицький переходить до праці пером, органічно поєднуючи педагогічну діяльність з літературною творчістю. Прихильність читачів і літературних критиків здобула його перша повість «Дві московки», надрукована у 1868 році, яка засвідчила прагнення письменника вийти за межі традиційної селянської теми. У повісті розкривається трагедія людини в ситуації соціальної безвиході. Автор наголошує на принциповій неможливості розв'язання конфлікту особистості із суспільним, несправедливо влаштованим устроєм. Свіжими й оригінальними є образи жінок «московок» — натур різного темпераменту і різного підходу до життя, та однаково нещасливих через причини соціального порядку. За сприяння Пантелеймона Куліша у львівському журналі «Правда» в тому ж році під ім'ям Іван Нечуй була надрукована повість «Причепа» — родинна хроніка, в якій відбиваються складні суспільні відносини на Волині. Автор піддає осуду ворожу українському народові політику полонізації та обрусіння. Обидві повісті «Дві московки» і «Причепа» об'єднані наскрізною ідеєю болю за руйнування матеріальних і духовних засад української сім'ї, зумовленого розривом з глибинною національною традицією. У наступному році виходить з друку оповідання під назвою «Рибалка Панас Круть», в якому І. Нечуй-Левицький виступає як талановитий майстер пейзажу. Зображений автором головний герой знаходить світову гармонію у спілкуванні з природою та єднанні свого «я» з ритмом дихання Всесвіту.
«Баба Параска і баба Палажка»
В 70-х роках ХІХ століття Нечуй-Левицький пише класичні твори з народного життя. До них належить оповідання "Баба Параска та баба Палажка", що складається з двох частин — "Не можна бабі Парасці вдержаться на селі" (1874) та "Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти" (1875). Їх часто розглядають як цикл з двох окремих оповідань. І. Нечуй-Левицький дає вичерпну характеристику настроїв та побуту селян. У цих оповіданнях простежуються традиційні контрастні типи, монологічна структура, змалювання комедійних епізодів, які є засобами висміювання мізерності людської натури.