У творчості Т. Г. Шевченка значне місце посідає поезія, яка за змістом, проблематикою і мистецькою вартістю є важливою часткою його поетичного доробку. Це твори, в яких так чи інакше наявна історична тема.Серед них історичні поеми і вірші, сюжети яких відтворюють реальні події минулого України або героями яких є історичні діячі («Трасова ніч», «Іван Підкова», «Гамалія», «Гайдамаки», «Єретик», «Чигрине, Чигрине» таін.).
У поемі «Іван Підкова» у романтичних образах відтворено боротьбу українського народу проти султанської Туреччини, яка намагалася загарбати українські землі. Т. Шевченко уславлює мужність і сміливість запорожців, які героїчно боронили свою вітчизну, визволяли полонених із турецької неволі. Було колись — запорожці
Вміли панувати. Панували, добували І славу, і волю. Та свідками колишньої слави є лише «могили по полю», вони нагадували сучасникам, онукам запорозьких велетнів, що втрачене можна відновити, що такі люди, як Підкова, і зараз є, бо дух народу незнищенний.
Поет змальовує минулі часи, які протиставляються поневоленій Україні часів Т. Шевченка. Тут помітна деяка ідеалізація минулого, висловлюється туга за тим, що «було колись добре жити на тій Україні».
Поет постійно прагне протиставити жахливому сучасному колишню волю України, про яку тепер тільки високі могили з вітром розмовляють.
Поема «Гамалія» відтворює похід козаків у Царгород (бо там у неволі бранці тужать за рідною землею, вірять в те, що там «раду радять, як на турка стати»), бій з турками, повернення козаків з перемогою на Батьківщину.
Похід до Царгороду у поемі зображується як визвольний. Запорожці їдуть помститися ворогові за кривди та визволити своїх співвітчизників. Вони співають: У туркені у кишені Таляри, дукати, Не кишені трусить, їдем різать, палить, Братів визволяти.
Повертаючись із походу, козаки прославляють свого ватажка, співають про те, що Гамалія їздив «із турецької неволі братів визволяти».
Тема боротьби проти польського панування зображена у поемі «Тарасова ніч». Відтворюючи минуле України, Т. Шевченко уславлює гетьманів, які очолювали повстання народу і боролися за волю. Саме Тарас Трясило став на чолі бою козаків проти військ польських під Переяславом.
Поет високо підносить героїзм українського народу в боротьбі проти зовнішніх ворогів. Водночас він говорить і про соціальну сутність цієї боротьби, ворогами називає «ляшків-панків».
Згадуючи колишні події, поет передусім підкреслює боротьбу народу за волю, висловлює тугу з приводу того, що десь поділась доля-воля, про яку тепер тільки кобзарі співають:
Було колись — панували, Та більше не будем! Тії слави козацької Повік не забудем! У той же час Т. Шевченко іронічно говорить про пасивність нащадків славних героїв та водночас і сумує, бо тепер над онуками Трясила, «над дітьми козацькими поганці панують».
Визвольна боротьба народних мас і козацтво та її герої — Наливайко, Павлюк, Острянин, Палій, Залізняк, Гонта — були предметом національної гордості Шевченка. Слід зважити також на те, що беручи з історії образи ідеальних героїв, Т. Шевченко йшов за народними уявленнями про минуле України. Саме за народними джерелами йде Шевченко, створюючи поему «Гайдамаки». «Про те, що діялось на Україні 1768 року, розказую так, як чув од старих людей», — писав він у передмові до поеми.
Однією з характерних рис поеми «Гайдамаки», яка відрізняє її від попередніх історичних творів Шевченка раннього часу, є те, що в ній відтворено силу народу, його роль в історії. Головна увага тут зосереджена на ілюстрації повстання 1768 року як всенародного руху.
Народ, який протягом багатьох десятиліть зазнавав нелюдських знущань від польської шляхти, виступив у непримиренній боротьбі. У пориві помсти він прагне сторицею відплатити ворогам за всі заподіяні йому кривди. Повстанці не зупиняються перед жорстокістю: «Де проїдуть — земля горить, кров’ю підпливає».
Героїчні діяння предків — козацтва і гайдамаків, їхню волелюбність, нескореність, патріотизм він протиставляв соціальній пасивності, покірливості своїх сучасників, які мовчки гнули спину під тиском самодержавно-кріпосницького ладу:
А онуки? їм байдуже
Панам жито сіють Розмірковує поет над історичною долею своєї Батьківщини і в поезії «Чигрине, Чигрине». Серце його болить від того, що «заснула Вкраїна». Поет прагне збудити народ, підняти його на нову боротьбу за правду на землі, правду на «сім світі».
Звертався до історичної теми Шевченко в казематі, на засланні («У неділеньку у святую», «Іржавець», «Полякам», «Царі» та багато ін.) з тих причин, що й у попередні роки: події історичного змісту давали вихід його громадянським і патріотичним почуттям. Треба зважити й на те, що поет тужив за рідним краєм, його не полишали думки про Україну не тільки в її сучасному, а й у минулому. У художньому відображенні історичних подій крилася спроба якось угамувати тугу за Батьківщиною. У творах поета і гіркі роздуми над драматичними подіями її історії і звернення громадянина до тих, що «оглухли».
Нащадок гордих і волелюбних козаків, Т. Шевченко своєю творчістю будив пам’ять народу, закликав відновити минулу славу:
… І оживе добра слава,Слава України, І світ ясний, надвечірній Тихо засіяє…
Мрії поета здійснилися. Україна стала вільною, самостійною державою, та його твори не втратили актуальності і в наш час. Вони виховують гордість за минуле нашого народу, який упродовж століть боровся за волю і здобув її, почуття безмежної відданості Україні, вірності народній справі.
Поема (містерія) «Великий льох»
Поема написана у 1845 р. Вона називається містерією, бо в ній є містичні образи передчасно померлих людей. Господь не приймає їх до раю, бо вони за життя прислужилися катам України. Тільки коли народ повстане, душі зможуть потрапити до раю. За радянських часів поема «Великий льох» була найменш дослідженим твором Кобзаря. Ставлення Шевченка до тогочасної Росії свідомо замовчувалось. А це була країна, яку О. Герцен назвав «живою пірамідою злочинів». Отже, закликаючи народ до боротьби, Шевченко закликав знищити всю машину поневолення, яка звалась царською Росією. Тому у творах «Чигрине, Чигрине» та «Розрита могила» поет проклинав Хмельницького за возз'єднання з Москвою і підносив роль Мазепи в історії України. Поема «Великий льох» продовжує тему викриття злочинів, скоєних російським самодержавством проти України. Автор розглянув проблеми, які призвели до втрати українцями національної свідомості, а самою Україною— державності.
Поштовхом до написання поеми стали археологічні розкопки могил. Ці дії сприймались народом як глум над його святинями. У центрі поеми — село Суботів, яке колись належало Богдану Хмельницькому і де москалі почали розкопки великого льоху.
Для побудови твору Тарас Шевченко використав характерний для фольклору прийом троїстості. Поема складається з трьох розділів, у кожному з яких діють по три персонажі. Наявність містичних персонажів пояснює особливості жанру твору, адже містерія являла собою драматичний жанр середньовічного театру. У поемі Шевченка також наявні ознаки драми, оскільки мова персонажів подана у формі діалогу. Таким чином, у творі діють містичні (три душі, три ворони) і реальні (три лірники) постаті, об'єднані алегоричним образом «Великого льоху». Він уособлює приховані сили українського народу для боротьби за соціальне і національне визволення.
СКОРОЧЕНО ТВІР Великий льох (Містерія)
Положил еси нас (поношение) соседом нашим, подражание и поругание сущим окрест нас. Положил еси нас в притчу во языцех, покиванию главы в людех.
Псалом 43, ст. 14 і 15
Три душі
Через Суботове летіли три пташечки і сіли на похиленому хресті на старій церкві. Це душі померлих, яких не пускають до раю, поки не розкопають великий льох.
Одна душа розповідає, що вона була вродливою дівчиною, жила у Суботові, гралася на цвинтарі з Юрасем-гетьманенком, вітав її й сам гетьман. Провина ж її полягає в тому, що вона перейшла гетьманові дорогу з повними відрами, коли він їхав у Переяслав присягати Москві.
Друга душа ще була маленькою, коли вбили всю її родину, просила й вона московського "копитана", щоб її вбили, та лишилася живою. Коли ж їхав дорогою московський цар, вона напоїла його коня. Ледве дійшла вона до хати, та й упала мертва. Поховала дівчину бабуся, на другий день не стало і її. Тому душу не пускають до раю.
Третя була немовлям, коли мати винесла її на берег Дніпра. У той час річкою в галері пропливала цариця Катерина. Дитина розплакалась і, щоб її розважити, мати показала їй галеру. Немовля усміхнулось:
Та й духу не сталої
Й мати вмерла, в одній ямі
Обох поховали!...
Чи я знала, ще сповита,
Що тая цариця —
Лютий ворог України,
Голодна вовчиця?..
Душі відлітають.
Три ворони
З трьох боків зліталися ворони і кричали, потім всілися на маяку, на горі посеред лісу. Одна розказує, що літала до Сибіру та вкрала в одного декабриста "трохи жовчі". Друга каже:
Три указа накаркала
На одну дорогу.
Укази були на будівництво залізниці між Петербургом і Москвою, де загинуло багато людей.
Ворони починають сваритися поміж собою, розподіляючи заслуги за зроблену роботу.
Розказують ворони, що їм добре жилося за Івана Грозного та Петра І, бо тоді продавали в рабство людей.
Перша ворона сумує, що так важко знищити вільнолюбний дух козацький. З розмови виявляється, що перша ворона закликала інших двох дивитися на льох. Крім того, мають народитися близнюки. Один буде схожий на Ґонту, захисник народу, другий же підтримуватиме катів. Обох мати назвала Іванами.
Три лірники
У Суботов ідуть три лірники співати про Богдана. Один сліпий, другий кривий, а третій горбатий. Побачивши ворон, вони порівнюють їх з москалями. Потім розмовляють про царя.
Лірники побачили високі фігури. Один говорить, що їх поставили для панів, щоб спасалися під час потопу, інший вважає, що стоять вони, щоб з річки не брали води. Третій завважив, що краще поїсти, ніж говорити дурниці. Вони домовляються, що будуть співати пісні біля льоху. З тим і вклалися спати.
Коли старці сплять, коло льоху починається робота. Два дні тут копали без результатів, а тепер докопалися до муру. Начальство, що приїхало невдовзі, звеліло розламати стіни. За стінами знайшли козацькі кістяки в кайданах. Ісправник розсердився, бо мріяв знайти скарб. Він став лаятися, бити всіх. Дісталося і старцям, що співали про Богдана.
Так малий льох в Суботові
Москва розкопала!
Великого ж того льоху
Ще й не дошукалась.
