У романі «Сто років самотності» розповідається історія шести поколінь роду Буендіа, від початку до кінця, від кохання його засновників Урсули й Хосе Аркадіо Буендіа до виродження роду. Прослідкувати за образами твору досить важко, оскільки шість поколінь роду включає досить багато персонажів, які в дечому є схожими та однотипними. До того ж їх імена практично однакові.
Образи тут - це символ деградації людства через утрату ним спільності. Замкненість роду, відірваність від реального часу призводять до його самотності, а далі — до вимирання.
Хоча герої живуть у сім’ї, але кожен із них самотній. Наприклад, полковника Буендіа ще в дитинстві лікар визнав схильним до самотності, він нікому не довіряє, усіх підозрює, навіть відмежовується від людей. Закінчує своє життя засновник роду Хосе Аркадіо також самотньо: прив’язаним у дворі до каштана. Його вважають божевільним.
Самотньою пішла в інший світ і мудра Урсула, вона так і не довірила нікому таємницю місцезнаходження скарбу.
Хосе Аркадіо Буендіа говорить про Пруденсіо Агіляра: «Певно, йому дуже важко. мабуть, він страшенно самотній». Про мелькі-адеса: «Він справді побував на тому світі, але не витримав самотності й повернувся назад». Про Амаранту: «Вона сподівалась мати його за сина, який розділив із нею самотність і пом’якшив страждання…»
Про Хосе Аркадіо Другого і Ауреліано Другого: «…єдине, що збереглось у близнюків спільне, був самотній вигляд, властивий усій сім’ї». Про ребеку: «Надто багато років вона страждала і бідувала, завойовуючи собі привілеї самотності». Про маурісіо: «Він помер старим, у цілковитій самотності».
Рассказ о роде Буэндиа мы начнем с загадочной фигуры скитальца-цыгана, ученого-волшебника Мелькиадеса, возникающей уже на первой странице романа. Этот образ поистине праздник для критиков. Они открывают в нем самых различных литературных прототипов: таинственного библейского мессию Мельхисдека (сходство имен!), Фауста, Мефистофеля, Мерлина, Прометея, Агасфера. Но у цыгана в романе не только своя биография, но и свое назначение. Мелькиадес волшебник, но он же и «человек из плоти, которая притягивает его к земле и делает подвластным неприятностям и тяготам повседневной жизни». Образу Мелькиадеса он придал свои собственные черты, только черты не внешности или биографии, а черты своего таланта, своей «оптики». Так в старину художник иногда приписывал в углу созданного им группового портрета свой собственный портрет.
Во второй части романа наша гипотеза находит подтверждение: Мелькиадес становится летописцем рода, а затем и его «наследственной памятью». Умирая, он оставит в наследство молодым Буэндиа зашифрованную рукопись, описывающую жизнь и судьбу их рода, иначе говоря, роман «Сто лет одиночества».
Мелькіадес у творі є своєрідним спостерігачем за життям Буендіа, він пише свій зашифрований літопис про життя цієї родини. Цікавим є момент, коли він повертається у видіннях після свої смерті членам родини. Він є уособленням концепції творчості Маркеса, як циган, що не прив*язаний до якогось певного місця у світі, як вільного творця мистецтва.