Час — від середини ХІХ до середини ХХ ст. Жодних дат у творі немає, як і назви країни. Дія відбувається ніби поза часом і простором
Сам письменник зазначав, що в книзі чимало натяків на родичів і друзів. Але навіть не знаючи всього приватного підґрунтя того чи іншого образу або ситуації, ми розуміємо, що родовий будинок Буендіа — це той самий рідний будинок дідуся й бабусі, життя якого він намагався відтворити, та й багато фактів біографії Буендіа співпадають із біографіями його рідних. Але письменник так зумів спресувати час і простір, що читачі могли бачити минуле, сучасне й майбутнє героїв майже одночасно й прочитувати прихований між рядків міфологізований зміст подій. Одна з найважливіших категорій у романі Маркеса, на думку науковців,— це час, що якнайтісніше пов’язаний із поняттям епічності, із характером багатьох подій твору. «Мине багато років, і полковник Ауреліано Буендіа, стоячи біля стіни, чекаючи розстрілу, згадає той далекий вечір, коли батько взяв його із собою подивитися на кригу»,— так починає автор роман, відразу ж вводячи читача в певні часові рамки — життя полковника від народження, від споглядання криги й до чекання розстрілу. Із розгортанням оповіді відбувається зміщення часових рамок — часові виміри переносяться, міняються місцями, застигають на місці або ж рухаються у зворотному напрямку. Слушно підкреслює Д. Затонський, що для Ґарсія Маркеса «важливе відчуття фатальної визначеності, яке виникає за рахунок зчеплення минулого, теперішнього, майбутнього. Важливе для нього ще й саме це зчеплення, тобто самий засіб». Урсула, найстаріша з роду Буендіа, доходить висновку, що «час не минає, а знову й знову повертається і ніби рухається по колу». Мить, що триває вічно і за якої й розгортаються події в Макондо, і є (за Д. Затонським) «епічним часом».
Простір – події відбуваються в місті Макондо, яке є уособленням подій у всьому світі.