у романі «Назву себе Гантенбайн» захоплюють поглибленим психологізмом від- слушні образи, залучають «романної» фа- булой деякі епізоди і т. п. І все ж Макс Фріш не пише романів в справжньому сенсі, і новий його роман (втім, новий, адже по-німецьки він виданий ще в 1964 р.) – парабола, притча, що вимагає «розмотування», розкрив- ства, розшифровки. Необхідний, отже, ключ.
«Обличчя і маска» – назвав свою послесло- вії до роману Д. В. Затонський. За словами кри- тика, книга Фріша – «не що інше, як настій- чивый, наполегливий пошук історій і прототипів, тобто можливості поглянути на оточую- най і на себе зі сторони». Ця думка, під- твержденная усією структурою фришевского оповідання, першою приходить в голову, тим більш літературна витонченість XX ст. вельми охоче грає алюзіями «особи» і «маски». Це і маски колишніх творів Фріша («Homo faber», «Штіллер»), і ролі, зіграні «комедіантами» Гріна. Колись пошуком «ролі» займалися «шість персона- жей» Л. Піранделло і його ж божевільний кан- кандидат у «Генріха IV», авантюрист Фелікс Круль у Т. Манна, герой Мігеля де Унамуно і ліричне «я» Т. З. Еліота, назвавшее себе Пруфроком.
Безперечно, авторську свідомість, конструюванні- рующее всілякі історії і «примір- заставі» їх на себе, є центром фришев- ського роману. Але це «я» ширше будь-якого індиві- дуального (у тому числі автобіографічного) свідомості, це – «ліричне " я» сучасного західного інтелігента, з його сумнівами і скепсисом, показним «нонконформізмом» і утаиваемой «інтегрованістю». Питання, на який шукає відповіді автор, – це питання про тому, можна відновити цілісність людини, приміряючи на нього маски й ролі або йому доведеться «відчалити без історії», як це поч- ти вдається трупу в кінці роману. Вихідна точ- ка – «зношеність» особистості. Але, приміряє чи оповідач одяг або історії, взагалі- ражает пожежа свого обридлого жили- ща або аварію, він насамперед констатує консервативність свого споконвічного «я», яка чинить опір будь-яким змінам. Між тим, саме це біографічне «я» вселяє йому найбільші сумніви: «Лише в вигляді вимислу, у вигляді химери, моє життя не наводить на мене нудьгу». Якщо інші здійснювалося- ють наші вчинки, значить, ми самі страждаємо параліч волі, гамлетівською хворобою реф- лексии, традиційно приписується інтел- лігенціі.
І знову – в який раз – наме- вадження, винесене в заголовок: «Назву себе Гантенбайн». Гантенбайн – сліпий. Намір грати сліпого також пов'язано з «програванням» однією з гіпотетичних можливостей чи продовженням одного з ав- тобиографических «сюжетів»: чоловік потрапив в аварію, є небезпека, що він втратить зору- ня, «в один прекрасний ранок пов'язку знімають, і він бачить, що бачить, але мовчить...». Історія (точніше, історії) Гантенбайна займають в ро- мане найбільше місце, і важливо зрозуміти тому го ставлення автора до цієї моделі і причини його настільки довгої присутності в ролі «друго- го "я"". Гантенбайн одягає темні окуляри, і відтепер світ повинен буде звертатися майже виключно до його слуху, тоді як сам він – хоча здебільшого й у попелясто-сірому перетворення – зможе бачити навколишній. Таємний соглядатай. Це дає можливість «простодушно» («театр для себе») вивести «на чисту воду» «пана, який до самого кінця сидів у Імперської палаті у справах печа- ти», а тепер «у будь-якій розмові козиряє ве- ликим прикладом Брехта».
Варто Гантенбайну зняти окуляри, зізнатися в тому, що він не сліпий, як життя надзвичайно ускладниться: потрібно діяти, проявляти ревнощі, працювати, займати грома- данскую позицію. Уявивши собі це, рас- сказчик, як фокусник, витягує з історії Гантенбайна ще одну легенду – про Филимоне і Бавкиде. Хто вони? Інтелігентні обывате- чи з необхідним набором «лівих» представ- лений, «у Бавкиды є тепер власний спортивний "остін"... і Филимон – чоловік, якому не соромно вийти на люди». Листи з данськими марками, які отримує його дружина, спонукають його до дії, але діяти – руйнувати звичне і зручне існування- ня. Тому – «Я залишаюся Гантенбайном». Одна зі сцен, що демонструють уявні зручності такого вибору, – Гантенбайн на суді в ролі свідка: він єдиний, хто мо- може підтвердити алібі обвинуваченого в убий- крутство, але, опікуючись своїм спокоєм, своєю роллю сліпого, він промовчить – і невинний буде засуджений. Назвати себе Гантенбайном – значить визнати поразку людини у складному світі, дати приголомшити себе багатоликістю проблем і конфліктів, визнати відносність всіх істин і змиритися перед «репрессивностью» сучасних соціальних, державних, етичних структур. Гантенбайн – модель по- ведення сучасного обивателя, принципи- альний антигерой.
