Історія російської літератури 20 століття починається в 1881 році. Перехідний період між століттями прийнято вважати її «срібним століттям» (в продовження пушкінського «золотого століття»). Реформи початку 20 століття, зіткнення різних культур і життєвих укладів не могли не відбитися на настроях творчої інтелігенції. Багатьох авторів уже не влаштовує опис і розбір соціальних проблем, більшість письменників починає замислюватися про вічні питання життя і смерті, існування добра і зла. Значний вплив на культуру цих часів зробила релігія, релігійна тема стає однією з основоположних тем творів багатьох письменників. Російська література 20 століття розвивається в нових історичних умовах, що не може не впливати на неї впливу. Творча інтелігенція цього часу розуміє, що прийдешні зміни в житті країни, а значить, і в їх житті неминучі. Одні чекають їх з радістю і надією, інші — з трепетом і жахом, який передається читачеві в момент прочитання їхніх творів.
Революція 1917 року поділяє всю літературу Росії тих років на два табори: «пролетарську» літературу і творчість російських емігрантів
Історія російської літератури 20 століття починається в 1881 році. Перехідний період між століттями прийнято вважати її «срібним століттям» (в продовження пушкінського «золотого століття»). Реформи початку 20 століття, зіткнення різних культур і життєвих укладів не могли не відбитися на настроях творчої інтелігенції. Багатьох авторів уже не влаштовує опис і розбір соціальних проблем, більшість письменників починає замислюватися про вічні питання життя і смерті, існування добра і зла. Значний вплив на культуру цих часів зробила релігія, релігійна тема стає однією з основоположних тем творів багатьох письменників. Російська література 20 століття розвивається в нових історичних умовах, що не може не впливати на неї впливу. Творча інтелігенція цього часу розуміє, що прийдешні зміни в житті країни, а значить, і в їх житті неминучі. Одні чекають їх з радістю і надією, інші — з трепетом і жахом, який передається читачеві в момент прочитання їхніх творів.
Революція 1917 року поділяє всю літературу Росії тих років на два табори: «пролетарську» літературу і творчість російських емігрантів
Російська література другої половини 20 століття представлена одразу декількома жанрами, на становлення яких величезний вплив зробили: сталінізм, «відлига», застій, перебудова. Література Росії пережила на своєму шляху величезна кількість труднощів, часом відчуваючи опіку держави, часом знаходячись практично повністю під його забороною.
Михайло Булгаков увійшов в історію російської літератури як блискучий прозаїк і драматург, неперевер- шений сатирик, вдумливий літописець доби трагічних соціально-історичних зрушень та катастроф, які переживала Європа першої половини XX ст.
Літературну творчість М. Булгаков розпочав як прозаїк. Свої перші літературні спроби сам письменник датує 1919 роком, коли написав декілька фейлетонів на зло
боденні теми. Тоді ж Булгаков звертається і до художньої прози і впродовж 1919- початку 20-х рр. пише велику кількість оповідань, переважно автобіографічного характеру, частину яких об´єднує в тематичні цикли. Першим з них став цикл із 7-ми невеличких оповідань, якому пізніше Булгаков дав назву «Записки юного лікаря». У циклі відбилися враження письменника від перших років його медичної практики в Ні- кольській та В´яземській лікарнях. У центрі зображення — самовіддана праця молодого провінційного лікаря, у процесі якої відбувається становлення його психології та характеру. Враження від років, проведених у Владикавказу і перші кроки свого літературного становлення Булгаков описує в невеличкій повісті «Записки на манжетах» (1920-1921), яка також за своєю формою нагадує своєрідний тематичний цикл коротеньких замальовок. Обидва твори написані від імені оповідача, який із м´якою самоіронією стежить за тим, як поступово, у процесі найрізноманітніших життєвих випробовувань, у вирі революційних подій руйнується його юнацький ідеалізм, на зміну якому приходить твереза і виважена позиція людини загартованої і зрілої, яка повністю починає усвідомлювати суть своїх духовних прагнень і моральних цінностей. Водночас у ранній прозі М. Булгакова звучать і трагічні нотки, пов´язані з неприйняттям тих жахливих картин насилля, які він спостерігав під час громадянської війни (оповідання «Червона корона», 1922; «Незвичайні пригоди доктора», 1922; «Китайська історія», 1923 та інші). Уже тут зароджуються деякі з тих мотивів, що надалі стануть центральними і пройдуть через усі головні його твори (провини і спокутування гріха, милосердя, безумства, хворого сумління тощо). У ці ж роки Булгаков пише й свій перший роман «Біла гвардія» (1923-1924).
Починаючи з 20-х років, Булгаков виступає переважно як сатирик, створюючи цілий ряд сатиричних оповідань, нарисів та фейлетонів, в яких відбилася критична реакція письменника на викривлення соціалістичного побуту та моралі, абсурдність ідеологічних настанов нового режиму, пов´язаних з відмовою від тих культурних цінностей російської інтелігенції, які поділяв Булгаков і які він буде мати на увазі, коли пізніше, у листі до уряду СРСР, засвідчить свій «глибокий скептицизм щодо революційного процесу, що відбувається в моїй відсталій країні, і протиставлення йому шанованої мною Великої Еволюції».
