Хемінгуей — один з тих західних митців XX століття, які причетні до найістотнішого перевороту в світовому мистецтві. Хемінгуей ніколи не був експериментатором. Він створював свій художній світ відразу, був вірним традиціям реалізму, прагнув відобразити, зафіксувати дійсність, яка повсякчас змінюється, але й повсякчас існує.
Хемінгуею та його герою певною мірою не залишається нічого іншого, як створювати «не буржуазне середовище» там, де кожен з них у цю мить перебуває, створювати його за рахунок особистого, індивідуального неприйняття навколишнього світу. Нік Адамс, центральний герой у багатьох оповіданнях — не хто інший, як сам Хемінгуей. А втім, сам Хемінгуей — це й Джейк Барнс із роману «І сонце сходить», і лейтенант Фредерік Генрі з « Прощавай, зброє», і полковник Кантвелл із «За річкою,в затінку дерев» і письменник Гаррі із «Снігів Кіліманджаро», і художник Томас Хадсон із «Островів в океані». В усіх цих творах автор виходить із власного життєвою досвіду.
Найпомітніше місце в творчості письменника належить темі війни їй присвячено романи «Прощавай, зброє», «По кому подзвін», «За річкою, в затінку дерев», «Острови в океані», з її наслідками пов'язані оповідання «Повернення солдата», «На чужині», «А тепер — спати», «Ви такі не будете»,— ну й, зрозуміла річ, роман «І сонце сходить» Проте й ця тема у Хемінгуея — певною мірою наслідок його специфічної манери жити. Світові й громадянські війни — одне з трагічних породжень суперечливої, складної історії XX століття, і Хемінгуей не залишався байдужим спостерігачем кривавих воєнних зіткнень, а брав у них участь, виступаючи завжди на боці правди.
Крайня неблагополучність — мотив, характерний для Хемінгуеєвих книг. Атмосфера страждання, муки, зовнішньої невлаштованості й внутрішньої порожнечі сповнює роман «І сонце сходить», герой якого хоче й не може кохати, а героїня — бажає, але не вміє бути вірною У «Прощавай, зброє» автор не вдовольнився показом трагедії війни — він долучив до неї і особисту трагедію від пологів умирає кохана героя, Кетрін Барклі. Неминучість смерті отруює і боротьбу Роберта Джордана в «По кому подзвін», і пізню, останню любов полковника Кантвелла в «За річкою в затінку дерев» Що ж до То маса Хадсона з «Островів в океані», то, перш ніж показати його смертельний бій з екіпажем німецького підводного човна, письменник відбирає в нього найдорожче життя трьох його синів і кохання жінки.Хемінгуей, «завжди був більшим інтелектуалом, ніж хотів здаватися». Це стосується і його героїв. Як боксери, солдати, шкіпери вони не професіонали, навіть коли це й не впадає в око. «Кодекс» для них не став сутністю, навіть міцною видимістю, а так і лишився роллю, оболонкою, покликаною щось приховати, захистити зранену, скривавлену, зболілу душу.
Отже, на різних етапах своєї творчості Хемінгуей перетворювався то в Ніка Адамса, то в Джека Барнса, то в Роберта Джордана. Якби не відрізнялися ці образи один від одного, їх споріднює між собою загальні риси, властиві самому Хемінгуею, – ріднить ворожість до буржуазного устрою життя, ненависть до брехні і лицемірства, порив до простих, чистих людей, захоплення мужністю і майстерністю.Тому говорити про хемінгуеївського героя окремо, від власне автора, є неможливим. Недивно, що творчість Хемінгуея в цілому і його герої зокрема зазнають певної еволюції.змінюється сам Хемінгуей, його світогляд – і всі ці зміни відбуваються з його героями.
