Методика викладання української мови як наука досліджує процес навчання української мови, розкриває закономірності засвоєння різних сторін мови, визначає і вмотивовує засоби передачі знань учням.
Методика викладання української мови як наука прагне віднайти шляхи найбільш результативного навчання, зокрема визначити мету викладання мови, обґрунтувати принципи навчання з урахуванням закономірностей засвоєння фонетики, лексики, граматики, правопису тощо, вмотивувати найекономніші і найефективніші методи й прийоми навчання, вчить виявляти недоліки у викладанні і долати їх. «Від успішного розвитку методики, безпосередньо пов'язаної з життям, з школою, великою мірою залежить ступінь піднесення культури народу»,— так визначає суспільне значення методики викладання мови С. Г. Бархударов.
Методика викладання української мови як навчальна дисципліна знайомить з метою і завданням вивчення мови в школі, із закономірностями засвоєння мови як системи, з методичними засобами навчання мови, допомагає критично оцінювати методичну спадщину минулого, узагальнювати передовий досвід сучасної школи. Методична теорія допомагає вчителю вибирати засоби навчання, надаючи перевагу найефективнішим, тим самим застерігаючи від помилок у доборі дидактичного матеріалу та використанні методів і прийомів навчання, в організації навчального процесу.
Методика викладання української мови озброює вчителя системою науково-педагогічних ідей. Керуючись ними, вчитель має змогу передбачити результати навчання рідної мови під час використання тих або інших засобів навчання. Своїми висновками і рекомендаціями методика викладання української мови допомагає вчителеві раціонально будувати уроки з мови, показує, як зробити процес навчання мови ефективним, як поєднати його з удосконаленням пізнавальних здібностей учнів, як формувати національно свідому, духовно багату мовну особистість, яка володіє вміннями й навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися засобами рідної мови — її стилями, типами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо).
Відповідно до поставленої мети головними завданнями навчання української мови є:
— виховання потреби у вивченні рідної мови;
— формування духовного світу учнів, цілісних світоглядів уявлень, загальнолюдських ціннісних орієнтирів шляхом через мову до культурних надбань рідного народу і людства;
— вироблення у школярів умінь і навичок комунікативно виправдано користуватися засобами мови в різних життєвих ситуаціях під час сприймання, відтворення і створення висловлювань з дотриманням українського мовленнєвого етикету;
— засвоєння учнями базових орфоепічних, граматичних, лексичних, правописних, стилістичних умінь і навичок;
— ознайомлення учнів з мовною системою як основою для формування нових, мовленнєвих умінь і навичок.
Передовий досвід вітчизняної і зарубіжної шкіл — також досить важливе джерело розвитку методичної теорії. Досвід учителів, що досягають найкращих показників у навчанні і вихованні дітей, може збагатити методику, якщо вивчення та аналіз їх роботи будуть спрямовані на узагальнення передового, що є в цьому досвіді, з наступним перенесенням його в масову школу.
Сучасну теорію методики викладання української мови, безумовно, збагачує і критичне використання методичної спадщини, зокрема ідей Ф. І. Буслаєва, К. Д. Ушинського, І. І. Срезневського та інших методистів про велике освітньо-виховне значення рідної мови, про принципи побудови системи занять.