Починаючи з 40-х років XIX ст. в методиці навчання орфографії намічаються два протилежні напрями — граматичний і антиграматичний. Прибічники кожного з них
по-різному ставились до питання про роль граматики в навчанні орфографії.
Основоположником і яскравим виразником граматичного напрямку у вітчизняній методиці був К. Д. Ушинський. Думки видатного педагога про свідоме походження навичок письма дозволяли йому уявити засвоєння орфографії як процес, тісно пов'язаний з роботою мислення, спрямованого на аналіз граматичних і орфографічних правил. Важливу роль у формуванні орфографічних навичок К. Д. Ушинський відводив системі орфографічних вправ, які закріплюють рефлективні зв'язки. Однією з умов ефективності орфографічних вправ К. Д. Ушинський вважав зв'язок їх з розвитком мовлення.
Антиграматичний напрям в методиці навчання орфографії був започаткований у німецькій педагогіці. Там панівною теорією була механістична. Вважалося, що правописом можна оволодіти шляхом довготривалого механічного списування, яке приймалося за основний метод навчання грамотного письма. Родоначальником цієї теорії був німецький педагог Борман. Він вважав, що в основі засвоєння орфографії лежить процес повільного нагромадження зорових образів слів, яких діти набувають тільки завдяки зору. Тому Борман закликав учителів уберігати учня від усякого неправильно написаного слова.
Прибічниками граматичного напряму були такі послідовники К. Д. Ушинського, як М. О. Корф, Д. І. Тихомиров, А. Соболєв. Вони багато зробили для розвитку теорії свідомого формування орфографічних навичок, зокрема внесли багато нового в розробку видів орфографічних вправ. Найважливіше було те, що вибір того чи іншого виду вправ ставився ними в залежність від особливостей орфограми. Однак якщо К. Д. Ушинський основу своєї системи вправ бачив у розвитку мовлення, то для його послідовників основний зміст вправ полягав у вирішенні орфографічних задач. Тому орфографічні вправи виявились у них відірваними від розвитку мовлення.
Практика навчання незабаром показала помилковість їх позицій. Багато вчителів, які сумлінно вивчали з учнями орфографічні правила, стали помічати, що учні добре пишуть диктанти, але припускаються помилок під час написання переказів, творів. Тому серед практиків виник рух «на захист живого слова», прибічником якого став відомий вчений В. Г. Шереметєвський.
Однак він не лише виступив на захист роботи з розвитку мовлення, а й став заперечувати взагалі принцип навчання орфографії на граматичній основі. Так в кінці XIX — на початку XX ст. зародився антиграматичний напрям в Росії. Представниками його стали, крім В. Шереметєвського, М. Бунаков, К. Житомирський та І. Соломоновський. Вони обстоювали думку, що орфографія засвоюється лише механічним шляхом, а вивчення правил завдає тільки шкоди.
На захист граматичного напряму в методиці навчання орфографії у 1912 р. виступає відомий педагог І. Т. Костін, У книзі «Правопис і експериментальна психологія» він різко критикує тих, хто намагається перенести механічні методи, які були поширені в німецькій школі і пропагандистами яких стали у цей період Лай і Мейман, на російську орфографію. Він звертає увагу на природу російського правопису, на флективне багатство мови, підкреслює, що метод механічного списування не відповідає лінгвістичній природі російської орфографії.
У наступні роки педагоги-практики, керуючись «педагогічним чуттям», хоч і не відкидали цілком антиграматичної теорії навчання орфографії, однак вносили в неї суттєві корективи, зокрема визнавали правомірними не лише списування, а й такі види роботи, як пояснювальний і зоровий диктанти.
Відомий методист В. Л. Фльоров, автор тогочасних букварів і книг для читання, визначає, що сліпе копіювання зразків механічним списуванням не дало бажаних результатів. Він висуває ідею «свідомого» списування. Вважає, що успішності в навчанні орфографії можна досягти тільки тоді, коли учні осмислюватимуть те, що списують. На той час ця думка була прогресивною.
Ідеї граматистів стали широко розвиватися в радянській школі.
У 30-х роках у школі був введений систематичний курс граматики. Паралельно з граматикою, вводились орфографічні правила та вправи для їх закріплення. У радянській дидактиці міцно утвердилась вимога будувати навчання правопису на основі свідомої і активної діяльності учнів. Велику роль у відродженні і розвитку ідей граматистів відіграв відомий радянський вчений О. М. Пєшковський.
