Міжпредметні зв’язки використовуються для поглиблення знань пр. мову,вдосконалення вмінь та навичок,порівняння зі спорідненими чи відмінними мовними фактами,розширення ерудиції учнів.Вони залежать від змісту й обсягу міжпредметного матеріалу,ступеня спорідненості начальних дисциплін,функціонування мовних одиниць.Міжпредметні зв’язки встановлюються під час вивчення нового матеріалу,пр. виконанні вправ ,самостійних завдань,складанні доповідей,на спеціальних уроках розвитку мовлення.Вони сприяють інтегрованому навчанню,що виявляється в поєднанні мови з літературою,іноземною мовою,природознавством,історією,географією та ін.
Таким чином,міжпредметні зв’язки –це важливий засіб,що допомогає розкрити роль рідної мови в опануванні наук ,зрозуміти її функціонування в різних галузях людських знань.
За характером спільного і відмінного на уроці виділяють три види міжпредметного матеріалу:
Поняттєво-термінологічний
-комунікативно-мовленнєвий
-навчально-дидактичний
Поняттєво-термінологічний міжпредметний матеріал використовують між дисциплінами з відносно повним і частковим співпаданням об’єкта вивчення.
Комунікативно-мовленнєвий міжпредметний матеріал укр..мови виявляється у спільності правописних навичок,мовленнєвих умінь і виступає на рівні мови.
Навчально-дидактичний міжпредметний матеріал укр..мови може бути не контекстним і контекстним. У першому випадку використовуються окремі слова,словосполучення,речення,що відображають зміст іншого шкільного предмета,а в другому-тексти,що містять окремі відомості з цього предмета.
Ідея інтегрованого навчання нині надзвичайно актуальна, оскільки з її успішною методичною реалізацією передбачається досягнення мети якісної освіти, тобто освіти конкурентоздатної, спроможної забезпечити кожній людині самостійно досягти тієї чи іншої життєвої цілі, творчо самостверджуватися в різних соціальних сферах.
Ефективним засобом формування інтегративних умінь і навичок є різноманітні міжпредметні зв'язки (з історією, етикою, математикою, літературою, географією, риторикою, живописом, музикою тощо), що являють собою короткі принагідні вкраплення в урок відомостей питань з матеріалу інших предметів, які сприяють глибшому сприйманню та осмисленню виучуваного поняття або явища. Йдеться, зокрема, про вживання діалектизмів, застарілих слів у художніх творах, написання великої літери у власних назвах (географія, історія), використання прикметників для точного опису людей, предметів, явищ та подій (література, історія, образотворче мистецтво). Багато важить опора на правильне вживання форм числівника під час читання й усного пояснення прикладів і задач з математики та у відповідях на уроках з інших предметів (історія, географія) тощо. Проте цей методичний прийом служить хоч і важливим, але допоміжним засобом, адже він лише певною мірою об'єднує знання школярів з різних предметів. Упроваджуючи інтеграційні підходи, кожний учитель формує в учнів насамперед знання зі свого предмета, а не про світ у цілому. Тому в навчальній практиці, зокрема у вивченні української мови та літератури, необхідно ширше впроваджувати інтегроване навчання.
Через інтеграцію здійснюється особистісно зорієнтований підхід до навчання, тому учень сам у змозі обирати "опорні" знання з різних предметів з максимальною орієнтацією на суб'єктивний досвід, що склався в нього під впливом як попереднього навчання, так і більш широкої взаємодії з навколишньою дійсністю.
