Норми літературної мови– це сукупність загальновизнаних мовних засобів, що вважаються правильними і зразковими на певному історичному етапі.
Мовні норми характеризуються:
- системністю (наявні на всіх рівнях мовної системи);
- історичною зумовленістю (виникають у процесі історичного розвитку мови);
- соціальною зумовленістю (виникають у зв’язку з потребами суспільства);
- стабільністю (не можуть часто змінюватися).
У сучасній українській літературній мові розрізняють такі типи норм:
1. Орфоепічні(норми правильної вимови звуків і звукосполучень
2. Акцентуаційні(норми правильного наголошування слів),
3. Лексичні(норми правильного слововживання), які регулюють вибір слова відповідно до змісту і мети висловлювання
Відхилення від норм слововживання у мовній практиці зумовлені кількома чинниками: незнаням точного лексичного значення слова, невмінням вибрати із синонімічного ряду найточніше слово, тобто незнанням синонімічного багатства мови, вплив російської мови (калькування)
Однією з причин відхилення від норм слововживання можуть бути діалектні впливи. У діалектах є досить значні відмінності у сполучуваності слів порівняно з літературною мовою. З одного боку, є словосполучення, в яких одне із слів не відоме літературній мові, наприклад: щибати яблука замість літературного збивати яблука; римакати білизну замість прати білизну;
Ще однією причиною відхилення від норм слововживання може бути дія аналогії. У мові є непоодинокі випадки, коли якесь слово може сполучатися лише з одним із синонімів, однак у мовленні людей за аналогією це ж слово поєднується з усіма іншими словами синонімічного гнізда. Наприклад, слова робітник і працівник досить близькі за значенням, проте сказати науковий робітник не можна; нормою допускається лише науковий працівник.
