Орфоепічні норми –це система правил літературної вимови. За особливостями вимови можна відразу здогадатися, чи людина є культурною, вихованою та інтелігентною. Виправити вади своєї вимови значно складніше, ніж вивчити правила правопису. Основними причинами відхилення від орфоепічних норм є діалектне оточення, вплив російської мови, вплив письма і графіки на вимову, вади мовного апарату, незнання норм, порушення норм працівниками телебачення і радіо.
Вимова голосних.Голосні в українській мові, на відміну від російської, є звуками повного творення, і вимовляти їх слід чітко не лише під наголосом, а й у ненаголошеній позиції.
1.Звук о в ненаголошеній позиції ніколи не переходить в а: корова, голова, золотий, молоко. Грубим порушенням є "акання", нехарактерне для української мови
2.Ненаголошений о у вимові незначно наближається до у тільки тоді, коли в наступному складі є наголошений у: коужух, зоузуля.
3. Голосний е під наголосом слід вимовляти чітко, без наближення до и. У ненаголошеній позиції е змінюється на е з відтінком и: сеило, веиде.
4. Голосний и під наголосом вимовляють чітко, без наближення до е. У ненаголошеній позиції и змінюється на и з відтінком е: сиедимо, бачиела.
Не слід надмірно наближати е до и і навпаки, особливо в кінці слова (ходиетие, робиев замість ходити, робив).
Вимова приголосних
1. На відміну від російської мови, в українській не оглушують дзвінких приголосних. Дзвінкі приголосні в кінці слова (гриб, дуб, зуб) і в кінці складу перед глухими (дядько, низько) слід вимовляти дзвінко.
2. Шиплячі (ж, ш, ч, дж) майже завжди вимовляють твердо: чех, чобіт, чую, чай, чий. Під впливом російської мови чимало українців почали неправильно вимовляти шиплячі, дуже сильно пом’якшуючи їх: шчьо (що), щьоп (щоб), чьобіт, чяйок, щястя.
3. Звук ґ становить одну із самобутніх рис української мови. Ґ вживаютьобов’язково у таких словах, як ґава, ґазда, ґанок, ґвалт, ґелґотати, ґедзатися, ґедзь, ґелґати, ґерлиґа, ґречний, джиґун, дзиґлик, ґлей, і т. ін.
Історичні чергування голосних звуківвиникли внаслідок історичних змін у фонетичній системі мови.
Чергування приголосних звуків
Під час словозміни та словотворення чергуються такі приголосні звуки:
г – з – ж: нога – нозі – ніженька, к – ц – ч: рука – руці – рученька, х – с – ш: вухо – у вусі – вушенько, Спрощення в групах приголосних
1. У звукосполученнях -здн-, -ждн-, -стн-, -стл- випадає середній звук д або т: проїзд – проїзний; тиждень – тижня, тижневик, тижневий; вість – вісник; перстень – персня; участь – учасник; щастя – щасливий. Але у деяких українських словах спрощення не відбувається ні на письмі, ні у вимові через можливість спотворення змісту слова: хвастливий, кістлявий, пестливий, шістнадцять, зап’ястний.