Норма властива кожній національній літературній мові як основна і необхідна умова її існування. Вона належить до мовних універсалій. Норма як загальномовна категорія — це історично сформований і суспільно усвідомлений стандарт, вироблений літературною традицією, який регулює мовленнєву діяльність у її типових функціонально-комунікативних різновидах. Поняття норми є одним із основних для стилістики, оскільки служить опорою, вихідною позицією для виявлення варіантності мовних одиниць, пошуку та аналізу стилістично маркованих елементів, визначення меж стилю. Поняття норми у лінгвістиці багатопланове і диференціюється у кількох різновидах:загальномовна норма, літературна, стильова і стилістична.
Мовні норми — це сукупність найбільш традиційних реалізацій мовної системи, повторюваних, відібраних і закріплених у процесі спільної комунікації. Норми надають мові характеру впорядкованості і загальної обов’язковості. Основними рисами мовної норми є традиційність, гнучка стабільність, сформована змінами культурно-історичних умов розвитку літературної мови, та варіантність. Суспільні смаки й оцінки не завжди збігаються з уже витвореними і усталеними нормами, але це не дає права їх ігнорувати. КХ Шерех вважав, що «з погляду суто наукового не можна говорити, що в мові що-небудь є правильне або неправильне, — бо все, що є в мові, має причини своєї появи, отже, по-своєму обґрунтоване. Однак практичні потреби порозуміння, спілкування і закріплення національної єдності владно вимагають, щоб норми були і щоб у мові
засуджувалося»1 все те, що цим нормам не відповідає.
