Складне речення порівняно з простим реченням здебільшого становить синтаксичне утворення дещо вищого рівня складності — змістової, граматичної і стилістичної. Складне речення — речення з різною кількістю найрізноманітніших предикативних частин, поєднаних сполучником, сполучним словом чи тільки інтонаційно. Майже кожну з частин складного речення можна перетворити на окреме просте самостійне речення. Таке перетворення не буває стилістично нейтральним, бо найчастіше спричиняє певні зміни простого речення, особливо в ритмомелодиці, в інтонації синтаксичної конструкції. Воно завжди потребує для своєї появи та вияву деяких особливих розумово-мовленнєвих зусиль, творчості,
Особливо виразним є стилістичне розмежування складнопідрядних речень і простих ускладнених речень з дієприкметниковим, прикметниковим чи дієприслівниковим зворотами. Предикативні частини складного речення мають здебільшого будову простих речень, об’єднаних у складне речення — за змістом, структурно та інтонаційно, утворюючи окрему комунікативну одиницю. Тому частини складного, особливо складнопідрядного, речення лише умовно можна називати реченнями. Однак це допускається з методичних міркувань —- щоб полегшити вивчення синтаксису складного речення (переважно у шкільному курсі). Водночас очевидним є те, що «речення» як предикативна частина складного речення саме собою не виражає відносно закінченої думки, не має інтонації окремо вживаного речення, не виконує функції речення — ці ознаки притаманні всьому складному реченню, а не його предикативним частинам.
Прості речення, трансформовані (перетворені) в складні, змінюються стилістично, пор.: Гомонять тополі. Шелестять осики (М. Терещенко) і Гомонять тополі, шелестять осики. У першому прикладі обидва речення інтонаційно завершені, через що роз’єднані тривалішою паузою, містять повідомлення про менш щільно пов’язані між собою явища природи. У другому прикладі інтонація завершеності властива тільки останній лексемі складного речення, тоді як перше сурядне речення вимовляється з інтонацією, яка спонукає до продовження розповіді. У ньому тісніше сприймається зв’язок між обома явищами природи. Отже, прості речення помітно втрачають у складному реченні свою значеннєвуТГсїпГ’ таксичну самостійність (навіть тоді, коли повністю збері- гають свою граматичну будову). Перетворення простих речень на складні зумовлює синоніміку і стйлістїїчну різноманітність різноструктурних складних конструкцій.
Синтаксичні паралелі на рівні складного речення простежуються не завжди. Часто певний різновид складного речення виступає лише в одному варіанті і з тільки йому властивою стилістичною сутністю: Лиш той не знає смерті, хто творить сам життя (В. Сосю- ра) — друге просте речення відповідає на питання, яке зумовлене змістом першого (хто саме не знає смерті?), і пояснює підмет (той). Ці прості речення можна вжити й окремо, але при цьому частково зруйнується зміст, виражений обома простими реченнями в складнопідрядному реченні. Перетворення обох предикативних частин цього речення на окремі прості самостійні речення потребувало б такої докорінної перебудови їх лексико- синтаксичної сутності, внаслідок якої складнопідрядне речення і обидва прості речення, сформовані на його основі, опинилися б поза рамками синонімічності.
Отже, перетворення одного складного речення на два чи більше простих завжди стилістично вагоме Чимало різновидів складних речень специфічні за своєю граматичною (синтаксичною) будовою і не можуть бути перетворені на окремі прості речення: Прості речення сприймаються несамостійно, незавершено в багатьох різновидах складнопідрядного речення і в складному безсполучниковому реченні з його неоднорідними предикативними частинами. Всі частини будь-якого складного речення завжди утворюють од- ну-єдину інтонаційну цілість, отже, й одне речення — як одиницю синтаксичну і стилістичну.Семантика, весь зміст і стилістика складного речення залежать від семантики (лексичного значення) слів,що входять до його складу, і службових слів (слова), якими виражаються певні логічні (смислові) відношення між простими реченнями — частинами складного речення. Ці відношення називають синтаксичними відношеннями. Вони бувають єднальними, зістав- ними, розділовими, часовими, просторовими, умовними, цільовими, причиновими, наслідковими, причиново-наслідковими, допустовими тощо.
Прості речення в складному реченні реалізують своє смислове (змістове, логічне, поняттєве) значення тільки сукупно. Окрема предикативна частина складного речення нерідко несамостійна і формально, структурно, синтаксично, і в смисловому відношенні, Якщо простим реченням (навіть багатослівним) виражається одна відносно закінчена думка, то складне речення виражає щонайменше дві думки в їх різних взаємовідношеннях. Об’єктом цих думок є різні явища в природі, суспільстві, в особистому житті тощо. Маючи (порівняно з простими реченнями) більші можливості для вираження різних синтаксичних відношень, які відображають реальні відношення між предметами, явищами дійсності, складні речення внаслідок цього широко використовуються в науковому й офіційно-діловому мовленні.
Особливим різновидом складного речення є період — семантично, структурно і стилістично вагома й оригінальна синтаксична конструкція, напр.:
