(певного головного або другорядного члена речення), перебувають у тих самих синтаксичних відношеннях з якимсь іншим членом речення і поєднуються між собою сурядним зв’язком, називають однорідними членами речення. Однорідність притаманна всім стилям мови. Однак у літературно-художньому стилі вона часто набуває тропеїчного звучання, сприймається метафорично — як засіб художнього вислову. В той же час у художніх текстах може простежуватись певною мірою невиправдане, навіть набридливе вживання однорідних членів речення. Посиленню однорідності сприяють сполучники, якими поєднуються однорідні елементи. Стилістично об’єктивною може вважатись така закономірність: чим більший сполучниковий ряд, чим більше однотипних сполучників у реченні з однорідними членами або також чим словесно розгалуженіші сполучники (неоднослівні), тим виразніше й емоційно відчутніше виражається з їх допомогою значення однорідності — як на основі єднального ряду, так і на основі зв’язку протиставно-зіставного чи розділового. При іменникових однорідних членах речення в центр уваги слухача (читача) потрапляє певне поєднання чимось близьких між собою осіб чи однотипних за якоюсь ознакою предметів. Наприклад, за наявності однорідних прикметників у межах одного речення увага сконцентровується на найменуваннях різних якостей людини чи предмета, а наявність у реченні дієслівної однорідності наповнює його зміст очевидною дієвістю, динамікою, енергією руху. Художній текст із певного згустку різнотипних однорідних і неоднорідних членів також може бути позначений і деякою стилістичною своєрідністю, зокрема описовістю, тональною рівністю, певною словесною переобтяженістю, навіть помітною відчуженістю від художньої образності й виразності. З участю однорідності чи на її основі можуть також створюватись такі стилістичні фігури поетичного мовлення: а) алітерація, утворювана повторенням певної приголосної фонеми.: Пливли хмарини, немов перлини… (П. Тичина); Прибігли тіні — сумні хвилини (П. Тичина); б) епіфора — повторення однакових звукосполучень, слів з метою посилення виразності й мелодійності вислову: Шевченка вулиця зелена. Нагадує його слова, Що зійдуться землі племена — Сім’я велика і нова (М. Рильський); в) ампліфікація — художнє нагромадження однорідних синонімів, епітетів, порівнянь, антонімічних слів для підсилення характеристики певних осіб, явищ: Насторожена, трохи перелякана. Пригорталась ціла —- гаряча, гнучка, тріпотлива (У. Самчук); г) градація — художній прийом, фігура, яка полягає в поступовому нагнітанні певних засобів виразності, в переході від одного до іншого, від нижчого ступеня до вищого чи навпаки: Так, мабуть, і в часи Бояна Квітчалася пора весняна, І накрапали молоді дощі, І хмари насувалися з Таращі, І яструби на обрій углибали. І дзвінко озивалися цимбали, І в пролісах озера голубі Вглядалися в небесну дивну ясність… Все — як тоді. А де ж вона, сучасність? Вона в найголовнішому: в тобі (В. Мисик). Отже, семантико-синтаксична однорідність у реченні, вирізняючись у ньому інтонаційно, завжди по-особливому розгортає зміст речення. Однорідністю створюється своєрідна логічна й емоційна сутність речення, а на цій основі і така ж його стилістична, функціональна неповторність, індивідуальність, яка ніколи не буває адекватною із стилістикою речень усіх інших структурних різновидів.