Односкладні речення порівняно з двоскладними в більшості випадків структурно значно менші за обсягом, проте вживаються в усіх стилях мови. Їм властива стилістична своєрідність, яка не може бути зовсім адекватно виражена синтаксичною будовою двоскладного речення.
Означено-особові речення. Своєрідність їх стилістики полягає передусім в економній, але дуже характерній формі вираження певної думки. Односкладні
неозначено-особові речення є загалом інтерстильовими (міжстильовими) конструкціями, бо майже з однаковою частотністю і стилістичною функцією вживаються в усіх стилях і жанрах мови. Стилістична своєрідність
узагальнено-особових речень виразно своєрідна й неповторна за виконуваною комунікативною функцією. Це переважно конструкції емоційні, образні. Стилістична різноманітність
безособових речень має в своїй основі їх своєрідну семантику, особливо те, що зв’язок дії з діячем чи ознаки з її носієм у безособових реченнях або зовсім відсутній (коли головний член виражається безособовим дієсловом у його прямому значенні), або цей зв’язок пасивний з боку мовця, носія ознаки. Стилістика
інфінітивних речень досить розгалужена. Немалою мірою це пояснюється семантико-структурною своєрідністю їх структури, властивою цим реченням спонукальною чи питальною модальністю, через що моделі інфінітивних речень нерідко використовуються з навчально-виховною метою. Більшість структурних різновидів
номінативних речень з неоднаковою активністю використовується в таких стилях мови, як публіцистичний, розмовно-побутовий і художній; також слугують назвами документів; найменш характерні номінативні речення для мовлення наукового, передусім суворо академічного.
Неповні речення частіше вживані в живому мовленні. Неповні речення (власне неповні, еліптичні, приєднувальні) формуються під впливом відповідних повних речень. Без асоціації, порівняння з повним реченням неповне речення було б незрозуміле, комунікативно неспроможне. Випущення члена (членів) у неповних реченнях надає розповіді особливо виразної лаконічності, стислості. Будучи вмотивованим стилістично, неповне речення сприймається як максимально природна форма висловлювання. Характер уживання неповних речень у художньо-літературних текстах зумовлюється також жанром твору і певними естетично-стилістичними намірами, завданнями. Вживання їх залежить також від особливостей творчої манери письменника. Будь-яке невмотивоване використання повних речень замість неповних перевантажує вислів, робить його стилістично недовершеним, незручним. Тільки гармонійне поєднання повних і неповних структур є запорукою і виявом мовлення з усіх поглядів найдоречнішого, найбільш зрілого, тобто стилістичного.