Фразеологія вивчає стійкі словосполучення і вирази, значення яких не виводяться із суми значень компонентів, а мотивуються внутрішнім образом: байдики бити, пуд солі з’їсти, замилювати очі, витрішки продавати, ляси точити, дістати відкоша, позичити в сірка очей, яблуко розбрату тощо. Внутрішня форма зумовлює цілісне значення фразеологізму і часто визначає його додаткові семантичні відтінки. Одним із домінуючих чинників у формуванні семантичної цілісності фразеологічних одиниць є оцінне значення. Воно може також об’єднувати різні фразеологізми в один оцінний тип. Тоді виникають великі можливості для стилістичного вибору одного потрібного фразеологізму або стилістичного добору синонімічного ряду фразеологізмів. Приклад такого добору цілого синтаксичного ряду фразеологізмів можна знайти у тексті М. Стельмаха: Там я [малий Сашко] мав і покаятися, і набратися розуму, якого усе чомусь не вистачало мені. Та я не дуже цим і журився, бо не раз чув, що такого добра бракувало не тільки мені, але й дорослим. І в них теж чогось вискакували клепки, розсихались обручі, губились ключі від розуму, не варив баняк, у голові літали джмелі, замість мізків росла капуста, не родило в черепку, не було лою під чуприною, розум якось втулявся аж у п’яти і на в’язах стирчала макітра. Лексика і фразеологія є будівельним матеріалом для створення образних засобів із заданим стилістичним ефектом. Оскільки джерельна база походження фразеологізмів української мови, як і лексем, надзвичайно широка (метафоричне переосмислення власних мовних одиниць, праслов’янська міфологія, антична риторика і біблійна міфологія, класична художня література, запозичення, крилаті вислови видатних людей, усна розмова), то і стилістичні можливості фразеологізмів є широкими і різнобічними. Фразеологізми належать до текстотворчих стильових засобів. Це означає, що є фразеологізми, які вживаються тільки або переважно у межах певного стилю і є суттєвим у ньому. Наприклад, у науковому стилі текстотворчими є фразеологізми: технічний потенціал, доведення теореми, знаходження кореня, диференційні процеси, енергетичні ресурси, коефіцієнт корисної дії; в офіційно-діловому стилі: порушити питання, укласти угоду, скласти протокол, поставити резолюцію, прийняти рішення, вірча грамота, повірений у справах, країна перебування, оскарженню не підлягає, кредитна ставка, відкрити рахунок та ін. Проте в межах одного чи кількох стилів фразеологізми диференціюються ще й за стилістичним значенням та колоритом. Наприклад, виділяються книжні, поетичні, часто урочисто-піднесені, високі фразеологізми: випити гірку чашу, дантове пекло, еолова арфа, езопівська мова, зачароване коло, іронія долі, земчя обітована, знак зодіаку, золоті литаври, золоті слова, лебедина пісня, лавровий вінок, лицар сумного образу, нема пророка у своїй країні, хай мине нас ся чаша, олімпійський спокій, притча во язицех, пробний камінь, прописна істина, ріг достатку, сади Семіраміди, святая святих, сіль землі, сім смертних гріхів, слово честі, сьоме небо, спочивати на лаврах, увінчаний лаврами, терновий вінок, чаша терпіння, через терни до зірок та ін. Усно-розмовні фразеологізми мають здебільшого зневажливо-знижене експресивне забарвлення і відповідне цьому стиліс-3е) тичне використання, формують колорит простоти, фамільярності: бучу здіймати, без задніх ніг, воду варити, ґав ловити, дати ляща, дати відкоша, дати облизия, дати маху, замилювати очі, кирпу гнути, копилити губу, крутити носом, ляси точити, накивати п ‘ятами, нам ‘яти боки, прикусити язика, піти світ за очі, пошитися в дурні, походеньки справляти, ридма ридати, через пень колоду, як кістка в горлі, як корова язиком злизала та ін. Для нової української літературної мови, що сформувалася в XVIII—XIX ст. на народнорозмовній основі, і сучасноїїї форми животворна стилістична стихія фразеологізмів є невичерпною.
