Слова, вживані в окремих говорах або наріччях і не поширені в мові всього народу, належать до категорії діалектної лексики, до так званих діалектизмів, чи провінціалізмів, наприклад: Ґазда, хижа, Загурка (розвага), Файний, банувати (сумувати), Оногди (нещодавно).
У літературних творах, в яких немає потреби відбивати місцеві розмовні риси, діалектна лексика не використовується. Вона відсутня у науковій літературі та в документах ділового характеру, не поширені діалектизми і в публіцистичному жанрі. Але в творах художньої літератури вони зустрічаються. Вживають їх з метою підсилення реалістичності твору, з метою забарвлення його місцевим колоритом. Для цього їх вводять у мову дійових осіб і значно рідше у мову самого автора. Високохудожнє використання діалектизмів у такому плані спостерігається у творах І. Франка, В. Стефаника, О Кобилянської, П. Мирного, М. Коцюбинського, Ю. Яновського, О. Гончара.
період, коли українська літературна мова починала організовуватися на народно-розмовній основі, діалектизми зустрічалися у всіх письменників без винятку, бо тоді, коли ще не виробились загальнолітературні мовні норми, кожен письменник у своїх творах використовував ту лексику і ті форми розмовної мови, які були йому найбільш відомі, які вживались в тій місцевості, звідки він походив або жив.
До використання діалектної лексики в літературній мові потрібно ставитися дуже обережно і вживати її лише тоді, коли це справді стилістично виправдано, дбаючи про те, щоб діалектизми не робили мову твору незрозумілою для читачів.
Крім місцевих слів, або лексичних діалектизмів, у мові існують ще й соціальні діалектизми чи Жаргонізми. Окремі соціальні групи, відірвані від народу, намагаються використати загальнонародну мову в своїх інтересах. Для цього вони створюють свої слова і вводять їх до вживання. Створювали свою лексику злодії, волоцюги, старці, які часто користувалися мовою, незрозумілою для сторонніх людей.
Ця мова носить назву Арго. До арготизмів належать такі слова, як Рубати, Шамати – „їсти”; Буза – „дурниці”, Барахло– „речі”, Манатки – „білизна”, „речі”; Сіно – „тютюн”.
Соціальні жаргонізми в літературі з почуттям міри можуть вживатися лише як художній засіб мовної характеристики героїв твору. В свій час в цій функції використовували їх І. Франко („Хлопська комісія”), І. Микитенко („Вуркагани”) та інші. Вживання жаргонної лексики в авторській мові не поширене.
Інколи замість слова жаргон вживають слово Сленг.
