У сучасній українській мові широкі стилістичні можливості мають іншомовні слова — слова, запозичені з інших мов. Іншомовна лексика української мови охоплює слова і сполучення слів, які увійшли до її складу:
— під впливом зовнішніх (немовних) причин — найрізноманітніших, давніх і теперішніх контактів (економічних, військових тощо) нашого народу з іншими народами;
— під впливом причин внутрішніх (власне мовних), серед яких потреба звузити, стилістично (функціонально) розмежувати використання іншомовних і власне українських слів і сполучень слів: імпорт і ввіз (товарів), лінгвістика і мовознавство і наука про мову, асиміляція звуків і уподібнення звуків та ін.
В українській нормативній лексиці прийнято виділяти за походженням такі її основні шари:
— спільноіндоєвропейські слова: мати, батько, брат, сестра, око ін.
— праслов’янські (спільнослов’янські) слова: коса, граблі, лопата, сніп, пшениця, та ін;
— власне українські слова: вуглець, кисень, водень, адже та ін.
Слова, які мають спільноєвропейські, праслов’янські корені, в українській мові зазнали різних змін: фонетичних (зачарований — чарівний; шести — шостий) і граматичних, особливо морфемних.
Багато засвоєнь в українській мові з інших слов’янських мов.
Частина іншомовних слів особливо активізувалась уже в незалежній Україні: комп’ютер (електронна обчислювальна машина); маркер, маркет.
Велика кількість іншомовних лексем — це і н тер націоналізми , тобто слова, котрі, як правило, у фонетично й граматично видозміненій формі використовуються майже в усіх літературних мовах, особливо в мовах європейського і північноамериканського регіонів.
Отже, іншомовна (чужомовна) лексика дуже численна, тематично й структурно різноманітна. Вона використовується в усіх стилях мови, особливо в науковому, дещо менше — в публіцистичному.
Ця лексика значною мірою демонструє собою той чи інший стан, рівень розвитку кожної окремої літературної мови, її словникове багатство, різноаспектні стилістичні можливості.
Використання іншомовної лексики підлягає певним загальним стилістичним нормам, найголовніша з яких — однозначність. їх слід уживати з усталеною семантикою, фонетико-граматичною формою, з дотриманням вимог стилю. Тільки доладне використання запозичень не переобтяжує мовлення, посилює такі його якості, як сучасність, простота, зрозумілість, доречність, тобто стилістичність висловлення.
