Новаторство Аполлінера у літературі розпочалося після зближення з кубістами. Футуризм приваблював митця можливістю необмежених експериментів у використанні мови, жанрів, стилю. Шукаючи себе у поезії шляхом експериментів, Аполлінер спробував об'єднати елементи фантастики і сатири, героїку та інтимність. Так він вийшов на новий "поетичний реалізм", де кожен вірш є самостійною темою серед більш широких тематичних комплексів.)
Гійом Аполлінер називав своє мистецтво "новим реалізмом", "надреалізмом", "сюрреалізмом". Цей термін вперше прозвучав з уст поета у 1917 році й визначив появу нової модерністської течії. Сюрреалізм прагнув "створити видимість надреальної дійсності, яка поєднує риси яви й сну", перебуває поза логікою, доводами розуму, традиційними естетичними та моральними нормами". У сюрреалістичних творах, як правило, присутнє строкате зібрання власних страхів і наслань, незрозумілих явищ — мани чи мари, без пластичної цілісності композиції, але з утвердженням насолоди від почуття розкутості, творчої свободи, від звільнення глибоко захованих думок і сутностей, навіть від звільнення мови від бідноти граматики.
Для Гійома Аполлінера сюрреалізм був перш за все засобом пізнання "не слів, не марень, а реальності", однак пізнання глибшого за просте відтворення життя, пізнання глибинного, внутрішньої сутності, "ідеї". Отже, його поезія має насамперед філософський характер.
Митець мав свій погляд на місце поета та поезії у суспільстві. Вважав, що провідною метою поезії є пізнання світу в його цілісності, розкриття та розв'язання найважливіших проблем, винайдення засобів його перетворення, відродження духовності. Поезія покликана епатувати, дивувати, пробуджувати від байдужості, надихати на дії, на втручання у дійсність, на її зміну. Звідси винайдення та відкриття нових, нетрадиційних форм, образів, ігнорування канонів. Деякі з критиків сприймали Аполлінера в першу чергу як руйнівника. Поет заперечував це категорично: себе особисто він вважав не руйнівником, а творцем нового "поетичного реалізму".
Один із найулюбленіших моїх віршів Г. Аполлінера "Міст Міра-бо" яскраво демонструє новаторство поета. Критики вважають, що цей вірш передає смуток і розчарування поета, бо основний його мотив — швидкоплинність життя, кохання, неможливість зупинити час. У такому аспекті дійсно можна відчути песимістичне звучання твору, у той же час сам поет наказував "не шукати суму... лише саме життя".
