В історико-літературній перспективі «нова драма», що послужила корінній перебудові драматургії XIX ст., ознаменувала собою початок драматургії XX ст.
І все-таки основна тенденція «нової драми» — у її прагненні до достовірного зображення, правдивого показу внутрішнього світу, соціальних і побутових особливостей життя персонажів і навколишнього середовища. Точний колорит місця й часу дії — її характерна риса й важлива умова сценічного втілення. «Нова драма» стимулювала відкриття нових принципів сценічного мистецтва, заснованих на вимозі правдивого, художньо достовірного відтворення того, що відбувається. Завдяки «новій драмі» й її сценічному втіленню в театральній естетиці виникло поняття «четвертої стіни», коли актор, який перебуває на сцені, немов не беручи до уваги присутність глядача, за словами К. С. Станіславського, «повинен припинити грати й почати жити життям п’єси, стаючи її діючою особою», а зал, у свою чергу, повіривши в цю ілюзію правдоподібності, із хвилюванням спостерігати за легко пізнаваним життям персонажів п’єси.
Навколо твору норвезького драматурга точилася жвава, а часом агресивна, дискусія. Ібсена звинувачували у прославленні жінки, яка заради своєї гордині порушує багатовікові моральні цінності, залишає дітей, що то є заклик до руйнації святих сімейних засад, що то є виправдання дезертирства тощо. У Німеччині вимагали переробити кінцівку, і автор був змушений переписати останню сцену: тут Нора останньої миті вирішує залишитися у родині, відмовляючись від свого задуму.
У атмосфері "кінця століття", коли саме повітря було наелектризоване якимсь передчуттям майбутніх величезних зрушень, родинна історія сприймалася як заклик до духовного бунту, до визволення особистості і була співзвучна настроям демократичної аудиторії усіх європейських країн, тим більше Росії, що жила напередодні революції 1905 року, "...під тією безтурботністю жінки-дитинки і лялечки, яка вся світиться наївною радістю життя, відчувалася можливість глибоких і сильних почуттів, які скоро переродять Нору і разом із стогонами відчайдушної скорботи вирвуть промови полум'яного протесту, одягнуть образ у барви трагічні".
Образ Нори викликає бажання співчувати цій жінці, дивуватися її безпорадності, зрозуміти її дії, але ж ніяк не засуджувати її, як це було під час появи драми. Сьогодні ми пішли набагато далі в питаннях сімейних відносин, що не піддаються поясненню і людському розумінню (як краще вчинити, який вихід вважати правильним).
Фальш і лицемірство пронизують домашнє життя родини адвоката Хельмера. Чарівна і лагідна, завжди жвава Нора, ніжна мати і дружина, користується начебто обожнюванням у чоловіка, оточена увагою, але насправді вона для нього тільки лялечка й іграшка. їй «не дозволяється» мати свої погляди, судження, смаки. Оточивши дружину атмосферою дражніння і солоденьких жартів, адвокат Хельмер ніколи не говорить з нею про щось серйозно. Життя цієї милої і симпатичної жінки складне, а «господаркою» будинку її назвати не можна.
Щоб врятувати чоловіка, що захворів на туберкульоз у перший рік шлюбу, і відвезти його, за порадою лікаря, на лікування в Італію, Нора таємно позичає гроші в лихваря і згодом ціною важкої праці виплачує їх. Але за законом того часу, що принижує жінку, вона не могла позичити гроші без поручительства чоловіка. Нора поставила під векселем ім'я свого важко хворого батька, що нібито поручився за її платоспроможність, тобто, з погляду буржуазного правосуддя, пішла на підробку векселя. Дочірня і подружня любов штовхнула її на «злочин» проти закону. Лихвар Крогстад тероризує Нору, вимагає місця в банку, директором якого призначений її чоловік, в іншому випадку погрожує вкинути Нору у в'язницю. Смертельно боячись викриття, Нора змушена грати щасливу жінку, веселу лялечку. Вона все ще сподівається на диво. їй здається, що її чоловік, «сильна і шляхетна людина», врятує її, підтримає в біді. Замість цього адвокат Хельмер, одержавши лист Крогстада, лютує, обіцяючи дружині страшне, повне принижень життя. З його погляду, вона злочинниця, він забороняє їй спілкуватися з дітьми, щоб вона не могла «зіпсувати їх».
Ібсен радикально реформує традиційну драматургію. Він використовує аналітичну композицію. У ній важливу роль відіграє таємниця, події, що відбувалися задовго до тих, що розгортаються на сцені. Але саме вони спричинили ситуації, в яких опинилися герої. Ця композиція була відома ще в Стародавній Греції і використовувалась, щоб створити сюжетне напруження. Аналітичність у Ібсена не так сюжетна, як інтелектуальна. Розв'язка розкриває внутрішню суть усіх подій. Тому така композиція вимагала внутрішнього розвитку героя. Відкриття таємниці змінює героїв. І ці зміни стають вирішальними в розвитку сюжету.
