„Ругон-Маккари”.
У творчому методі цього письменника складно переплітаються реалістичні й натуралістичні тенденції. Світогляд письменника формувався в період бурхливого розвитку суспільно–політичної активності мас у середині 80–х рр. і це визначило прогресивні тенденції його творчості. Суперечливість його позицій – наслідок його небувалої громадської активності й новаторських пошуків. В естетиці й художніх творах Золя відбилась уся складність перехідного часу, позначеного зіткненням ідей і тенденцій.
Пізнавши з дитинства сирітство й нужду, письменник був сповнений ненависті до буржуазного світу і твердої впевненості у своєму призначенні в літературі.
Вершинний твір епопеї “Ругон–Маккари” – роман “Жерміналь” (1885), який розглядає основний конфлікт епохи – антагонізм між працею й капіталом. Новаторство Золя в тому, що це одна з перших у світовій літературі книг про організовану боротьбу пролетаріату, про суперечності буржуазного суспільства, які робітники намагаються вирішити шляхом страйкової боротьби. Ставлення Золя до активних дій робітників виявилося в образі ватажка страйкарів Етьєна Лантьє , котрий у найбільш напружений момент повстання відійшов від боротьби, усвідомивши, що не здатен зупинити руйнівну пристрасть і стихійні сили в середовищі повстанців. Захоплюючись величчю й мудрістю окремих представників народу, письменник страшиться руйнівної сили його гніву. Однак у фіналі роману Золя вдалося показати історично зумовлену закономірність перемоги трудящих: описаний весняний місяць проростання й пробудження, який знаменує перспективу подальшої революційної боротьби пролетаріату.
