.Творчість Б.-І. Антонича – яскраве самобутнє явище в українській літературі, що на момент своєї появи ніяк не вкладалася ні в які канони та норми аналізу художньої творчості. Сам поет також стояв поза будь-яких ідеологічних течій, основні мотиви його творчості позачасові – вічні та завжди актуальні: людина , природа, час, всесвіт, краса, місце людини в світі, суспільстві, творчість, особистість, гармонія та взаємозв’язок усього.
Антонич бачив, а краще сказати, усвідомлював роль мистецтва не у відтворенні чи перетворенні існуючої дійсності, а у створенні окремої дійсності. Сам поет створив чудовий світ унікальних художніх образів, не схожий ні на що інше в українській літературі, що не має аналогів і досі.
Б.-І. Антонич був добре начитаним, ерудованим, свої перші вірші він пише ще в гімназії, і в 1931 році виходить його перша збірка «Привітання життя». Вона позначена пошуком власного стилю, становленням особистого світогляду. Найбільш вдалі серед них – роздуми про природу, цикл віршів, присвячених спорту «Бронзові м’язи».
Природа у Антонича – божественний порядок, і людина з її думками, почуттями, бажаннями – органічна частина природної цілісності.
Великий вплив на творчу свідомість Б.-І. Антонича мали давні слов’янські поганські вірування, а також індуїстські уявлення про карму, нескінченний цикл життя, перетворення людини після смерті у дерево, камінь, птаха. Це була найкраща з можливих ілюстрацій цілісності світу, приналежності людини природі, що красною ниткою проходить крізь збірку «Зелена Євангеліє», яка вийшла вже в 1938 році після смерті Антонича.
Тема природи була не єдиною у творчості Б.-І. Антонича. У незавершеній збірці «Ротації», що також з'явилася 1938 року, змальовано життя міста, частіше з непривабливого боку. Місто бездушне, люди у ньому бездуховні, ведуть бездумне й нещасливе життя, їх цікавлять лише гроші. І навіть весна у місті – зовсім не те, що на природі - «весна тріпочеться, мов птах, у клітці сірих коридорів» («Вербель»).
Атрибутами міста Антонича є «п’яниці й тіні біля кульгавої ліхтарні», «горлорізи», що «сповідуються горілці» («Балада провулків »).
