Людолови” (2 томи). В ньому зображається епоха гетьмана Сагайдачного, походи запорожців у Крим та їхні бої з московитами та турками. У романі виведені історично ймовірні персонажі, відтворено правдивий перебіг подій під час нальоту козаків на Крим, показано й аналогічний набіг ногайців на Україну. Незважаючи на деякі вади книга має безсумнівні позитивні якості та сприятиме глибшому розумінню історичної правди. Наостанок слід додати, що сама Зінаїда Тулуб була багаторічною страдницею радянських концтаборів...
Роман «Людолови» досить детально та яскраво змальовує життя України та суміжних земель на початку 17-го сторіччя. Центральна постать роману — гетьман Петро Сагайдачний, перипетії його військової та політичної діяльності займають чільне місце у романі. Але багато сюжетних ліній пов’язані з вигаданими персонажами, на їх прикладі письменниця показує усю складність історичної дійсності тих часів. Це, зокрема, постаті козака Данила Коржа, його дружини Горпини, татарського селянина Нуруддіна, татарської дівчини Медже та інші. Здебільшого, доля цих героїв склалася трагічно, адже надто суворими були реалії тогочасного життя.
Деякі сучасні критики закидають Зінаїді Тулуб, що її роман «Людолови» характеризується типовим для радянських часів переяскравленням «класової боротьби» та «класової солідарності» й применшенням національного. Певною мірою це так, про що свідчить уведення до роману деяких штучних персонажів, котрі могли б існувати у 17-му столітті та мислити подібним чином лише у якості дуже великого винятку. Але в цілому, «Людолови» якраз тим і цінні, що відтворюють історичну дійсність у всій її складності та суперечливості. Зінаїда Тулуб не чіпляє ярликів з позначками «хороший» та «поганий», майже всі персонажі твору — це живі люди, діти своєї доби, наділені як позитивними, так і негативними рисами. Це стосується не лише окремих персонажів, а й великих прошарків населення. Так, письменниця, безумовно, показує позитивні риси діяльності козаків, але при цьому не вагається вказати й на негативні. Зокрема, коли йдеться про набіги козаків під проводом Сагайдачного на Крим, показано, як плюндрувалися кримські міста, як гвалтувалися жінки та бралася здобич, зокрема й «живий товар». Отже, людоловами у романі постають не лише татари, котрі захоплювали ясир під час набігів на українські землі, а й козаки, котрі також не гребували захоплювати людей у полон з метою подальшого продажу або отримання викупу. Особливо яскраво ця тенденція показана на прикладі долі дівчини Медже, котру козаки продали в неволю і вона загинула в Московії.
Також, слід особливо підкреслити, що відносини українців, зокрема козаків, й кримських татар далеко не завжди були ворожими. Взаємна торгівля (яскравим прикладом є чумакування), військова допомога (наприклад, участь загонів Тугай-бея у війні на боці Богдана Хмельницького та участь гетьмана Михайла Дорошенка у громадянських заворушеннях у Кримському ханстві), великий взаємний культурний вплив — усе це також є невід’ємною частиною історії українського та кримськотатарського народів.
