оповідання Олександра Довженка "Мати", у якому автор розповідає про материнську любов простої селянки. Проводила Марія Стоян на війну свого сина Василя. Аж ось лютою зимою завітали до її оселі поранені радянські льотчики, і Марія протягом двох тижнів ховала їх, добре знаючи про всю небезпечність такого вчинку. Так сталося тому, що сильнішими за страх у Марії були материнські почуття. Допомагаючи пораненим льотчикам, жінка думала, що, може, десь на чужій землі інша жінка-мати допомагає її Василю. Це можна вважати проявом усесвітньої материнської солідарності в боротьбі проти фашизму. Без малого два тижні Марія стерегла хату та годувала гостей. Коли ж їжа скінчилася, жінка пішла по селу просити милостині. Селяни добре розуміли, що Стояниха просить не для себе, а для когось іншого, але багато не питали й давали, хто що міг.
Не судилося Марії Стоян урятувати дорогих гостей, не судилося їй і себе врятувати. Під час перевірки німці знайшли льотчиків. На допиті жінка поводилася мужньо, бо розуміла страшну загрозу, яка нависла над усіма ними. Такої нежіночої мужності надавала їй материнська любов. Мати дивилася на селян, наче благаючи поглядом односельців, щоб ті визнали льотчиків за її синів. Їй не одмовили й нібито впізнали хлопців. Селяни відчули несамовите бажання матері допомогти льотчикам. Навіть удова страченого партизанами начальника поліції підтвердила, що хлопці — то сини Марії. Удову вразив подвиг немолодої вже жінки-матері. Про одне забула Стояниха, і це спричинило трагічний фінал: вона за багатьма турботами забула сказати хлопцям своє прізвище. Льотчиків розстріляли. Їхні останні слова були звернені до Марії Стоян: хлопці щиро дякували тій, що в лиху годину замінила їм рідну матір. Німці били Марію, а потім повісили на груші.
Василь, син Марії Стоянихи, скоро ввійшов із військами до рідного села. Відчуваючи велику тривогу за матір, він біг згарищем, яке недавно ще було селом. Василь бачив спалені садки, череп'я, трупи ворогів. Аж ось син побачив матір, повішену біля власної хати. Цей епізод є невимовно трагічним.
Літературознавці про твір. Довженко, як ніхто інший, сміливо й реалістично передав гіркоту поразок і відступу та героїзм українського народу в боротьбі з фашизмом, розвінчував сталінську концепцію класової боротьби, критикував методи виховання нашої молоді, незнання нею рідної історії й відсутність національної гордості. Це становить головну тему повісті.
Ідея твору, за словами самого автора, — незламність сили й непохитність духу нашого народу, здатність до визвольної боротьби і впевненість у перемозі над ворогом.
